Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Смоковича М.І.,

суддів: Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Державного казначейства України до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 представника Державного казначейства України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року,

У серпні 2009 року Державне казначейство України звернулося до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови.

В обґрунтування позову зазначало, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Хомишин Ю. Б. безпідставно винесено постанову про накладення штрафу № 9851832 від 24 липня 2009 року по виконавчому провадженню із примусового виконання виконавчого листа № 2-303/08, виданого 21 жовтня 2008 року Керченським міським судом Автономної Республіки Крим, про зобов'язання Державного казначейства України перерахувати на рахунок Керченського ГУ МВС України в АР Крим 8873,00 гривень, у звязку з тим, що відповідач з урахуванням вимог статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення не наділений правом застосування штрафних санкцій.

Просило визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України Хомишин Ю.Б. та скасувати його постанову про накладення на Державне казначейство України штрафу в розмірі 340,00 гривень за невиконання рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов Окружний адміністративний суд міста Києва, із висновками якого також погодився і переглянувший справу Київський апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що Державне казначейство України, не перерахувавши добровільно на рахунок Керченського ГУ МВС України в АР Крим 8 873,00 гривень відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 листопада 2008 року, не виконало відповідну постанову Керченського міського суду, а тому державний виконавець, діючи в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», правомірно свою постановою від 24 липня 2009 року наклав на позивача штраф за невиконання судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України такі висновки судів вважає помилковими та завчасними, оскільки вони зроблені без належного дослідження всіх обставин справи.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в провадженні державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває на виконанні виконавчий лист № 2-303/08, виданий 21 жовтня 2008 року Керченським міським судом, про зобов`язання Державного казначейства України перерахувати на рахунок Керченського ГУ МВС України в АР Крим 8873,00 гривень.

На виконання постанови Керченського міського суду державним виконавцем 6 листопада 2008 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено боржнику для добровільного виконання рішення суду.

24 липня 2009 року державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу у розмірі 340,00 гривень за невиконання Державним казначейством України без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначена постанова про накладення штрафу була винесена на підставі Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) , а тому для правильного вирішення справи та надання належної оцінки вимогам позивача щодо незаконності дій державного виконавця судам необхідно було перевірити її на відповідність нормам саме цього Закону (606-14) .

Відповідно до частини першої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»(в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

Проаналізувавши цю норму колегія суддів зазначає, що обов`язковими умовами для застосування до боржника штрафних санкцій за невиконання судового рішення є необхідність вчинення ним певних, конкретно визначених у цьому рішенні дій та неможливість це зробити в іншій, передбачений законом спосіб.

З наведеного слідує, що можливість застосування штрафу в цих правовідносинах напряму залежить від способу виконання судового рішення, який, в свою чергу, обумовлений змістом резолютивної частини рішення.

Враховуючи майновий характер спору у справі, наявна в її матеріалах постанова про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Керченського міського суду не дає достатньої достовірної інформації щодо його змісту: чи було ним зобов`язано Державне казначейство України здійснити конкретні дії по перерахунку Керченському ГУ МВС України в АР Крим певної суми грошових коштів або ж ця сума судовим рішенням була стягнута з позивача.

Тому для правильного вирішення справи судам необхідно було дослідити текст рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим, за невиконання якого на позивача було накладено штрафні санкції, та зробити висновки про обґрунтованість їх застосування з урахуванням приписів статті 87 Закону України «Про виконавче провадження»щодо характеру зобов`язуючих боржника дій.

Проте Окружний адміністративний суд міста Києва в ході розгляду справи зазначені обставини не врахував, заходів стосовно долучення до справи рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим не здійснив, і безпідставно, без повного дослідження всіх обставин справи, відмовив у задоволенні позову.

Також це залишив поза увагою і Київський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, винесені судові рішення підлягають скасуванню, а сама справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім іншого, суду першої інстанції при новому розгляді справи необхідно врахувати таке.

Статтею 9 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (609-2008-п) , Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів, які належать до загальнодержавних видатків державного бюджету, в межах бюджетних призначень, установлених законом про державний бюджет за відповідною програмою загальнодержавних видатків у разі надходження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, виконавчого документа та оформленої у двох примірниках платіжної вимоги.

У своєму позові Державне казначейство України зазначило, що в порушення вимог статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»та пункту 12 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ (609-2008-п) , державний виконавець подав до позивача лише постанову про відкриття виконавчого провадження без інших, передбачених чинним законодавством документів.

Судами цей довод не досліджувався, а тому при новому розгляді справи його слід перевірити на предмет можливості його застосування до спірних правовідносин.

Керуючись статтями 159, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2010 року у цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.