Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Бим М.Є.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області на постанову господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року у справі за позовом Контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області до комунальної установи Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер про зобовязання вчинити певні дії,-

Постановою господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2008 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Контрольно-ревізійне управління в Запорізькій області в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що контрольно-ревізійним відділом в м. Запоріжжя та Запорізькому районі на виконання п. 1.3.1.2 Плану контрольно-ревізійної роботи на II квартал 2007 р. проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності в КУ «Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер»за період з 01.01.05 по 01.10.07, за результатами якої складено акт від 23.10.07 № 110/0035, який підписаний посадовими особами КУ «Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер»без заперечень.

В ході ревізії шляхом співставлення тарифікаційних списків, складених за штатними розписами, з фінансуванням за загальним фондом, співставленням табелів обліку робочого з часу та відомостей по нарахуванню заробітної плати сумісникам КУ «Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер»встановлено, що доценту кафедри фізичного виховання по курсу ЛФК Запорізького Державного медичного університету ОСОБА_1, який працював за 01.09.07 нараховувалась заробітна плата у розмірі 0,75 ставки завідувача відділення спортивної медицини, чим порушено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 (245-93-п) «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій», згідно з якою тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день та не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Оплата праці сумісників проводиться за фактично виконану роботу. Тобто відповідачем вказано, що дане порушення призвело до зайвого перерахування до державних цільових фондів нарахувань на заробітну плату за КЕКВ 1120 у сумі 2 887,86 грн.

Позивачем на адресу відповідача листом від 02.11.07 № 001-14/786 була надіслана вимога щодо повного усунення виявлених за результатами ревізії порушень з терміном інформування контрольно-ревізійного відділу в м. Запоріжжі і Запорізькому районі до 15 листопада 2007 року. Факт отримання цієї вимоги відповідачем не заперечував, однак вимогу не виконав. У звязку з чим Контрольно-ревізійним відділом в м. Запоріжжі та Запорізькому районі і за вих. від 18.01.08 було повторно направлено вимогу відповідачу за №001-14/052 про термінове вжиття заходів щодо повного усунення зайво сплаченої заробітної плати в сумі 5,74 тис. грн., яка отримана відповідачем та цей факт також не оспорювався. При цьому, зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання (копії вимог містяться в матеріалах справи).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог. Крім цього, судами зазначено, що у ході ревізії було встановлено, що відповідачем у даній справі кошти у розмірі 5740,17 грн. були зайво сплачені, а не отримані підконтрольною установою, як це передбачено п. 8 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Поряд з цим, позивачем у справі, враховуючи зміст остаточного уточнення позовних вимог, не було заявлено вимог про стягнення з відповідача на користь державного бюджету суми 5740,17 грн., як це передбачено п. 10 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», тому позивачем було обрано спосіб захисту порушеного права, який не відповідає змісту порушеного права.

Колегія суддів погоджує такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на їх правомірність та обґрунтованість та вбачає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до п.п.7, 8, 10 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»державна контрольно-ревізійна служба має право предявляти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Статтею 15 цього ж Закону № 2939-ХІІ (2939-12) визначено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обовязковими и для виконання службовими особами обєктів, що ревізуються чи перевіряються.

Однак, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем не було конкретизовано, які саме заходи в межах компетенції необхідно вжити керівнику комунальної установи Обласний лікарсько-фізкультурний диспансер щодо усунення порушень, виявлених в ході ревізії.

Крім цього, вірним є висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що відповідачем у справі кошти було зайво сплачено, а не одержано, як передбачено відповідно до п.8 ст.10 ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу».

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від15 квітня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.