Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Бим М.Є.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 вересня 2009 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про прерахунок пенсії, -

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 вересня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати позивачу щорічної державної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною. Зобовязано Управління здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у сумі 715 грн. 21 коп.

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2011 року рішення суду першої інстанції змінено та виключено з резолютивної частини постанови слова: «у розмірі 715 грн. 21 коп.».

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду просить їх скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.

Однак, відповідачем не здійснюються виплати з посиланням на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність величини для розрахунку підвищення до пенсії категорії громадян, які мають статус «діти війни».

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом (2195-15) , не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування».

Приймаючи рішення, суд першої та апеляційної інстанції обґрунтовано посилалися на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) , яким визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» (107-17) щодо зупинення на 2008 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги зазначених висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення, а постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 вересня 2009 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.