к-37350/09-с Про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення коштів - 10.04.2012 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.12.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.07.2009 по справі № 2-а-4826/08/1270

за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Луга-Ост",

Приватного підприємства "Фірма "Промстройіндустрія"

про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення коштів, -

У січні 2008 року Державна податкова інспекція звернулась до суду із позовною заявою (з уточненням) про стягнення в доход держави коштів у розмірі 375 861,94 грн., отриманих відповідачем за нікчемним правочином.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення в доход держави коштів, одержаних за усним договором, укладеним між відповідачами на загальну суму 375 861,94 грн., слугував висновок фахівців податкового органа, що ПП "Фірма "Промстройіндустрія" укладаючи та виконуючи спірний договір, переслідувало мету ухилення від сплати податків. На підтвердження своїх доводів податковий орган надав суду першої інстанції вирок суду від 18.05.2007, який набрав законної сили 04.06.2007, про притягнення учасника такого правочину ОСОБА_4 (засновника та директора ПП "Фірма "Промстройіндустрія") до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 205 Кримінального кодексу України, та рішення суду від 23.11.2007, яким визнано недійсним запис про державну реєстрацію зазначеної юридичної особи з підстав відсутності платника податку за місцем реєстрації та неподання звітності більше року.

Судами також встановлено, що виконання сторонами даного договору підтверджується виданими ПП "Фірма "Промстройіндустрія" податковими накладними та накладними за липень 2006 року та проведеними розрахунками у безготівковій формі ТОВ "Виробничо-будівельна компанія "Луга-Ост".

На час укладення спірного договору ПП "Фірма "Промстройіндустрія" було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являвся платником податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України (2341-14) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання нікчемності правочину, оскільки за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, передує вирок суду про притягнення учасника такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово -правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції -передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Отже, застосування до позивачів адміністративно - господарської санкції після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.