к-47425/09-с Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо стягнення коштів та продаж інших активів платника податків у рахунок погашення його податкового боргу - 09.04.2012 Прийняття

Приватне підприємство «Енергопромресурс»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області (далі -відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 24.03.2004 р. № 0001702301/0/5468 та № 0001712301/0/5467, та рішення від 02.11.2004 р. № 33 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків у рахунок погашення його податкового боргу.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2008 р. (суддя -Добродняк І.Ю.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - Баранник Н.П., судді -Коршун А.О., Кожан М.П.), позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.03.2004 р. №0001702301/0/5468 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 43 066,06 грн., (в т.ч. 28 710,71 грн. - основний платіж, 14 355,35 грн. - штрафні санкції); позовні вимоги у частині визнання недійсним рішення відповідача від 02.11.2004 р. № 33 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків у рахунок погашення його податкового боргу залишені без розгляду; у решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представником відповідача була проведена комплексна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 р. по 01.01.2004 р., за результатами якої складено акт від 22.03.2004 р. № 107/31330025.

За даними акту, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 2.15 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті України», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. № 72 (z0237-01) , що полягало у видачі готівки під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів на суму 114 000,00 грн., що стало підставою для притягнення до відповідальності згідно п. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» (436/95) .

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.03.2004 р. № 0001702301/0/5468 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 248 528,00 грн. (у т.ч.167 249,00 грн. - основний платіж та 81 279,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0001712301/0/5467, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем штрафні санкції відповідно до п.2.15 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті України»у сумі 28 500,00 грн.

Крім того, відповідачем було прийнято рішення від 02.11.2004 р. № 33 про стягнення коштів та продаж інших активів позивача у рахунок погашення його податкового боргу, відповідно до якого відповідачем з посиланням на Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (2181-14) вирішено здійснити стягнення коштів та продаж інших активів, що перебувають у власності позивача у рахунок погашення узгодженої суми податкового боргу останнього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення -рішення від 24.03.2004 р. №0001702301/0/5468, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем під час перевірки було встановлено факт завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 167 249,00 грн., з огляду на те, що позивачем до складу податкового кредиту були включені суми податку на додану вартість не підтверджені податковими накладними, оскільки накладні виписані особами, які не є платниками податку на додану вартість.

Позивачу в межах укладених господарських договорів за період з липня 2002 року по грудень 2003 року поставлено товар, виконані роботи контрагентами (ПП «Дон-Промтехніка», ТОВ «Дан»та ПП «Агропромснаб») на загальну суму 836 079,00 грн. (в т.ч. ПДВ 167 249,00 грн.), яким було анульовано свідоцтва платника податку на додану вартість на підставі рішень судів.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 Закону.

Відповідно до пп. «б», «г»п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація осіб як платників податків на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається, в тому числі, якщо платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

З огляду на вказані норми, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали, що висновок відповідача про відсутність у позивача права на включення сум до податкового кредиту у результаті господарських операцій з ТОВ «Дан»на загальну суму 16 111,71 грн. за наявності рішення суду про визнання недійсними установчих документів, анулювання реєстрації платника податку на додану вартість актом від 20.03.2003 р., тобто вже після здійснення господарських операцій, за якими були видані податкові накладні, є помилковим.

З цих же підстав судами правильно визнано помилковим висновок відповідача про відсутність у позивача права на включення сум до податкового кредиту у результаті господарських операцій з ПП «Агропомснаб»у загальному розмірі 12 599,00 грн., оскільки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вказаного підприємства відбулось вже після здійснення господарських операцій, за якими були видані податкові накладні, про що свідчить акт державної податкової інспекції в Київському районі м. Донецька від 16.12.2002 р. №324.

Отже, судовими інстанціями правильно встановлено, що акти про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість контрагентів позивача (ТОВ «Дан»та ПП «Агропромснаб») складені 20.03.2003 р. та 16.12.2002 р., тобто на момент видачі позивачу податкових накладних зазначені контрагенти були зареєстровані платниками податків на додану вартість, а отже - відсутні підстави вважати видані ними податкові накладні недійсними.

Крім того, як встановлено судовими інстанціями, контролюючим органом не було доведено невідповідність виданих зазначеними контрагентами податкових накладних податковому законодавству, а саме вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (виконаних робіт) у ТОВ «Дан»та ПП «Агропромснаб». Тому формування позивачем податкового кредиту на підставі виданих зазначеними контрагентами податкових накладних правомірно визнано судами попередніх інстанцій обґрунтованими.

У той же час, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 138 538,29 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Дан»у період з 04.04.2003 р. по 03.12.2003 р., ПП «Дон-Промтехніка»- у жовтні 2003р., оскільки на момент видачі цих накладних свідоцтва платників податку на додану вартість ТОВ «Дан»в установленому порядку актом від 20.03.2003 р., ПП «Дон-Промтехніка»- актом від 01.07.2002 р., були анульовані з підстав, передбачених ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначених контрагентів було позбавлено статусу платників податку на додану вартість, що не давало їм права на складання податкових накладних після анулювання їх реєстрації, відтак судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення -рішення від 24.03.2004 р. №0001712301/0/5467, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач у липні 2005 року звертався до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача зазначеного податкового повідомлення - рішення на суму 28 500,00 грн. з тих підстав, що визначення податкового зобов'язання згідно з п. «б»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є неправомірним, оскільки сфера дії вказаного Закону (2181-14) не розповсюджується на порядок ведення касових операцій.

Рішенням Господарського суду від 22.11.05 р. у справі № 17/273, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2006р., позов було задоволено частково, визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення -рішення у частині визначення штрафних санкцій в сумі 28 500,00 грн. як податкового зобов'язання, у решті позову відмовлено.

Крім того, під час розгляду справи № 17/273 судом було встановлено, що під час перевірки використання готівкових коштів посадовими особами податкової інспекції виявлено порушення позивачем п.2.15 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України від 19.02.2001 р. № 72 (z0237-01) , а саме - видача готівки під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів на суму 114 000 грн. Відповідачем були підтверджено факт порушення, викладеного в акті перевірки (видаткові касові ордери, авансові звіти). У свою чергу, позивачем не було спростовано виявлені під час перевірки порушення. З цих підстав суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач обґрунтовано застосував до позивача фінансові санкції за вказані порушення.

Враховуючи положення ч.1 ст. 72 КАС України, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що оскільки сам факт порушення позивачем п.2.15 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті України» (z0237-01) , та обґрунтованість застосування відповідачем штрафних санкцій у розмірі 28 500,00 грн. встановлені та підтверджені судовими рішеннями що набрали законної сили, відтак і правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення відповідача від 02.11.2004 р. №33, судами попередніх інстанцій було правильно застосовано положення п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України, оскільки зазначене рішення відповідача було предметом позову у іншій адміністративній справі.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Приватного підприємства «Енергопромресурс»слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Енергопромресурс»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2009 р. у справі №А23/9 (А38/73) (А338/242) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.