Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Візард»

на постанову Господарського суду Запорізької області від 06.10.2008 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р.

у справі №9/220/08-АП-3/245/08-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Візард»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Візард»(далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 06.10.2008 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 31.03.2007 р., результати якої викладені у акті від 05.07.2007 р. №96/23-2/32096448.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 23 317,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2007 р. №0002762302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34 975,50 грн. (у т.ч. 23 317,00 грн. -основний платіж та 11 658,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивачем було оскаржено його в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнятно нові, аналогічні за змістом, від 12.10.2007 р. №0002762302/2 та від 18.12.2007 р. №0002762302/3.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами пп.7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що право на формування складу податкового кредиту податку на додану вартість виникає у платника у випадку сплати такого податку у ціні придбаного товару, за умов підтвердження сплати податку відповідними документами, оформленими згідно законодавчих вимог.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Між тим, контролюючий орган обґрунтовуючи правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення посилається, зокрема, на той факт, що контрагент позивача -ПП «Фіскал»не звітує до податкового органу з 3 кварталу 2003 року, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 10.11.2005 р. у зв'язку з неподанням звітності та знаходиться на стадії ліквідації. Вказані факти, на думку податкового органу свідчать про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 23 317,00 грн. у липні 2004 року, сплачену за придбані товари.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції погодились із такими доводами податкової інспекції органу та вказали на те, що накладні, отримані позивачем у липні 2004 року від ПП «Фіскал», не відповідають положенням п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»від 30.05.1997 р. №165 (z0233-97) .

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст. 7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З огляду на приписи зазначених процесуальних норм законодавства, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що на момент видачі позивачу податкових накладних ПП «Фіскал» було зареєстровано платниками податку на додану вартість, а отже - відсутні підстави вважати видані податкові накладні недійсними.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій, оскільки докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення платником податків суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.

Суди з урахуванням доводів позивача повинні були, керуючись приписами ч.4, 5 ст. 11 КАС України витребувати докази, які б підтверджували, чи спростовували такі обставини, зокрема, дослідженню у такому випадку підлягають фактичні дані, які б свідчили про реальність господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів, що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог процесуального законодавства не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст. 11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Візард»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 06.10.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2009 р. у справі №9/220/08-АП-3/245/08-АП скасувати.

Справу №9/220/08-АП-3/245/08-АП направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.