Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Кочана В.М.,Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 КАС України в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської міської ради про зобовязання надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки та скасування рішення,-

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з березня 1991 року добросовісно, відкрито, безперервно користується земельною ділянкою площею 0,078 га, яка розташована неподалік 104 км автодороги Київ-Луганськ. В звязку з відсутністю документів, які б підтверджували право власності на неї, звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі земельної ділянки у власність. Вказувала на те, що постановою Миронівського районного суду від 11 липня 2007 року скасовано рішення 11 сесії пятого скликання Миронівської міської ради від 5 квітня 2007 року №395-11-V, яким їй було відмолено у задоволенні вказаної заяви, та зобовязано відповідача прийняти обґрунтоване рішення за цією заявою. Рішенням 14 сесії пятого скликання цієї ж ради від 21 серпня 2007 року №497-14-V у задоволенні заяви відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка відноситься до земель загального користування житлової громадської житлової забудови та в звязку з тим, що на ній згідно генерального проекту забудови міста Миронівка планується будівництво дорожньої розвязки. Вказувала на те, що ця земельна, якою вона користується, не відноситься до тих, які відповідно до статті 83 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність. Крім того, згідно довідки Державної служби автомобільних доріг, служби автомобільних доріг у Київській області погоджено межі земельної ділянки вздовж автомобільної дороги Н-01 Київ-Знам?янка км 104+082 (ліворуч) на відстані 20 метрів від осі дороги. Земельна ділянка, на яку вона претендує, знаходиться на іншій відстані, тобто до земель загального користування житлової громадської забудови належить інша земельна ділянка.

Просила суд визнати протиправним рішення 14 сесії пятого скликання Миронівської міської ради від 21 серпня 2007 року №497-14-V та зобовязати відповідача надати дозвіл на приватизацію вказаної земельної ділянки.

Постановою Миронівського районного суду Київської області від 14 грудня 2007 року позов задоволено частково. Рішення 14 сесії 5 скликання Миронівської міської ради від 21 серпня 2007 року №497-14-V «Про виконання постанови Миронівського районного суду від 11 липня 2007 року та відмову у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 в межах населеного пункту міста Миронівка, неподалік від 104 км траси Київ-Луганськ»визнано протиправним та скасовано. Зобовязано Миронівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на приватизацію земельної ділянки вздовж автомобільної дороги Н-01 Київ-Знам?янка км 104+082 (ліворуч) на відстані 20 метрів від осі дороги в розмірі 0,074 га для ведення особистого селянського господарства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених апеляційним судом, просить скасувати постанову апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що рішенням 14 сесії 5 скликання Миронівської міської ради від 21 серпня 2007 року №497-14-V «Про виконання постанови Миронівського районного суду від 11 липня 2007 року та відмову у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 в межах населеного пункту м. Миронівка, неподалік від 104 км траси Київ-Луганськ»ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,078 га, яка знаходиться в межах міста Миронівка, в районі 104 км траси Київ-Луганськ. Така відмова мотивована тим, що ця земельна ділянка відноситься до земель загального користування житлової громадської забудови і на ній згідно генерального проекту міста Миронівка планується будівництво дорожньої розвязки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом частини 3 статті 83 Земельного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (2768-14) ;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (2768-14) ;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що вказана земельна ділянка, у наданні дозволу на приватизацію якої позивачу було відмовлено, не відноситься до земель загального користування, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було правових підстав для відмови позивачу у задоволенні заяви з цього питання.

Крім того вказав, що посилання відповідача на ті обставини, що на земельній ділянці планується будівництво дорожньої розвязки спростовується довідкою служби автомобільних доріг у Київській області, відповідно до якої вона погоджує межі земельної ділянки, яка знаходиться на іншій відстані. Проект розміщення житлово-комунального будівництва було затверджено до 2000 року і він не корегувався, а тому посилання відповідача на те, що на спірній земельній ділянці планується будівництво дорожньої розвязки, є безпідставним.

З урахуванням вказаних обставин судом першої інстанції зроблено висновок про обґрунтованість вимог позивача в частині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у довідці служби автомобільних доріг у Київській області про погодження меж земельної ділянки не вказано її цільове призначення, площа і можливість передачі у власність. А відтак вона не є належним доказом погодження меж земельної ділянки на відстані 20 метрів від осі дороги.

Крім того, судом зазначено, що земельна ділянка, у приватизації якої позивачу відмовлено, відповідно до генерального плану забудови міста Миронівка, знаходиться на території, де планується будівництво дорожньої розвязки.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача та надання ОСОБА_1 дозволу на приватизацію земельної ділянки на 104 км автодороги Київ-Луганськ, оскільки у такому випадку будівництво дорожньої розвязки стане неможливим.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

За змістом частини 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обовязок доводити правомірність дій та рішення у цій справі покладається на Миронівську міську раду.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, у приватизації якої позивачу відмовлено, відноситься до земель загального користування житлової громадської забудови і на ній планується будівництво дорожньої розвязки. Наявна в матеріалах справи ксерокопія проекту розміщення житлового будівництва до 2000 року міста Миронівки не підтверджує вказаного факту, а тому його не можна визнати належним доказом у справі.

Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, у відповідача не було правових підстав для відмови позивачу у задоволенні заяви про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки з підстав відсутності доказів про те, що вона відноситься до земель загального користування і на ній планується будівництво дорожньої розвязки.

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції відносно обґрунтованості позовних вимог та їх часткове задоволення.

Відтак судом першої інстанції прийнято правильне рішення про часткове задоволення позову, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що скасувавши рішення місцевого суду, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до постановлення незаконного судового рішення.

У відповідності із статтею 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року скасувати, залишивши без змін постанову Миронівського районного суду Київської області від 14 грудня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.