ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"05" квітня 2012 р. м. Київ К-229/09-С
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області
на постанову Господарського суду Київської області від 18 квітня 2007 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року
по справі №А6/064-07 (22-а-5266/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверс-ЛТД»(надалі - ТОВ «Ріверс-ЛТД»)
до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (надалі - Іванківська МДПІ Київської області)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У лютому 2007р. позивач звернувся до суду з позовом до Іванківської МДПІ Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000152300/0 від 26.01.2007р., яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції.
Постановою Господарського суду Київської області від 18.04.2007р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2008р., позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення -рішення Іванківської МДПІ Київської області від 26.01.2007р. №0000152300/0 у частині донарахування ТОВ "Ріверс - ЛТД" податку на додану вартість у сумі 15509584,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7754792,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Іванківська МДПІ Київської області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.
Крім цього, відповідач просить замінити Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області на її правонаступника Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Іванківською МДПІ Київської області було здійснено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Ріверс-ЛТД», за результатами якої було складено акт від 09.01.2007р. № 01/23-/33011056.
В згаданому акті, на думку податкового органу, зокрема, було встановлено порушення позивачем вимоги п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними.
На підставі зазначеного акта відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000152300/0 від 26.01.2007р., яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15524584,00грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7762292,00грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що відповідачем неправомірно було виключено зі складу відповідного податкового кредиту суми ПДВ, які позивачем були нараховані відповідно до податкових накладних складених ТОВ «Ірбіс»та оформлені згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. (z0233-97)
Проте, при вирішенні даного спору судами не взято до уваги те, що відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 даного Закону передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому на відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.
Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Ріверс-ЛТД»протягом квітня та грудня 2005р. мало взаємовідносини з ТОВ «Ірбіс», яке згідно договору №10 від 01.03.2005р. відвантажувало: папір крейдований, папір газетний, папір офсетний, меблеві комплектуючі, столешниця, фасад, подоконні плити, бумага, поліетилен, жесть різних марок, тюль, парусина, холст, тканини в асортименті та інше.
Однак, поставка товару належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялась, тобто не досліджувались первинні бухгалтерські документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, тощо), які підтверджують реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначених господарських операції з ТОВ «Ірбіс».
За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості виключення податковим органом зі складу податкового кредиту позивача суми ПДВ, які були ним нараховані відповідно до податкових накладних складених ТОВ «Ірбіс».
При новому розгляді справи судам слід також врахувати те, що податковим органом було подано касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 28.12.2006р., яким скасовано рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03.05.2006р. відповідно до якого визнано недійсним установчі документи ТОВ «Ірбіс», зареєстрованого Вишгородською районною державною адміністрацією 29.03.2004р., з моменту його реєстрації та визнано недійсним свідоцтво №13699555 від 24.09.2004р. про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Ірбіс»»з моменту реєстрації. ДПІ у Вишгородському районі складено акт від 24.11.2006р. №90 «Про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість»з 24.09.2004р.
Крім цього, в акті перевірки відповідач зазначає, що ТОВ «Ріверс -ЛТД»в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, яка не підтверджена податковими накладними за квітень 2005р. в розмірі 15000,00грн.
Перевіряючими було встановлено, що в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), за квітень 2005р. була внесена податкова накладна від ТОВ «Лан»№343 від 30.04.2005р. на загальну суму 90000,00грн., в т.ч. ПДВ 15000,00грн. Керівництву ТОВ «Лан»було направлено запит для проведення зустрічної перевірки. Листом від 27.11.06р. за №68 ТОВ «Лан»повідомило, що податкової накладної за №343 від 30.04.2005 року в адресу ТОВ «Ріверс -ЛТД»не виписувало.
За таких обставин, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги на зазначене та не врахували, що для повного та всебічного вирішення спору по суті необхідно з'ясувати та встановити, чи мали операції між підприємствами з реалізації товару реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.
Враховуючи зазначене, слід зауважити, що суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Згідно з ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частина 2 статті 71 цього Кодексу передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.
Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Замінити Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області на її процесуального правонаступника Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби.
Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби -задовольнити частково.
Постанову господарського суду Київської області від 18 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року -скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.
Головуючий:
Судді:
|
___________________ Н.Є. Маринчак
___________________ М.І. Костенко
___________________ Є.А. Усенко
|