Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові

на постанову Господарського суду Львівської області від 19 березня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року

у справі №28/22А (22а-8081/08)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" (надалі -ВАТ "Львівобленерго")

до Державної податкової інспекції у м.Львові (надалі -ДПІ у м.Львові)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

У грудні 2007р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Львові від 13.06.2007р. №6272301/0/10448, від 20.08.2007р. №6272301/1/15436, від 23.10.2007р. №6272301/2/19040, від 10.01.2008р. №6272301/3/224.

Постановою Господарського суду Львівської області від 19.03.2008р. залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009р., позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові від 13.06.2007р. №6272301/0/10448, від 20.08.2007р. №6272301/1/15436, від 23.10.2007р. №6272301/2/19040, від 10.01.2008р. №6272301/3/224. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Львівобленерго»03,40грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ у м.Львові звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у м.Львові було здійснено виїзну планову перевірку ВАТ «Львівобленерго»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт №118/23-2/00131587 від 31.05.2007р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість.

На підставі зазначеного акта та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.01.2008р. №6272301/3/224, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення -рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обгрунтовано виходили з наступного.

Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вapтості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно iз законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Поняття «звичайної ціни»визначено у п.п.1.20.5 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно iз законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Вiдповiдно до положень ст. 191 Господарського кодексу України, державні фiксованi та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень i динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають cут'єве соціальне значення для населення. Вiдповiдно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання природних монополістів.

Тарифи на передачу i постачання електричної енергії місцевими (локальними) електромережами регулюються Національною комiсiю регулювання електроенергетики України (НКРЕ) (ч.3 ст. 17 Закону України "Про електроенергетику").

На пiдставi зазначених тарифів, вiдповiдно до Умов і Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13.06.96р. №15/1 (z0433-96) , енергопостачальною компанією розраховується роздрібний тариф.

Тобто, база оподаткування для податку на додану вартість з операції продажу електроенергії визначатись виходячи з обсягу спожитої електричної енергії та роздрібного тарифу (ціни), розрахованого згідно з нормативними документами НКРЕ.

Враховуючи викладене, судами зазначено, що у разі коли споживачу, в силу ст.26 Закону України «Про електроенергетику», нараховується підвищена плата за обсяги перевищення договірних величин споживання електричної енергії у розмiрi двократної вартості рiзницi фактично спожитої і договірної величини електричної енергії, структура такої плати містить одну частину, яка відповідає оплаті за товар, та другу частину, яка відповідає штрафній санкції за перевищення договірних величин споживання електроенергії.

Отже, Закон України «Про електроенергетику» (575/97-ВР) встановлює плату за перевищення договірних величин споживання електроенергії як санкцію, Національна комiсiя з регулювання електроенергетики України (НКРЕ), як орган державного регулювання діяльності в електроенергетиці, визначає таку плату як штрафну санкцію, такої позиції дотримується i Державна податкова адмiнiстрацiя України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що плата за обсяги перевищення договірних величин споживання електричної енергії є саме штрафною санкцією, а не продажем товарів чи додатковою компенсацією вартості товарів, а отже згідно з положеннями ст.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не є базою оподаткування податком на додану вартість.

Приймаючи до уваги, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», посилання скаржника на п.п.4.1.6 ст.4 цього у даному випадку є безпідставним.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові -залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 19 березня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2009 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.