Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Кочана В.М.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Яворівського районного суду Львівської області від 9 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4150 про стягнення заборгованості,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в подальшому уточненим, в якому просив: визнати порушеним його право на соціальний захист в частині обмеження права на отримання продовольчого пайка або грошової компенсації замість нього за період з 11 березня 2000 року по 8 липня 2006 року; стягнути з Військової частини А 4150 грошову компенсацію замість продовольчого пайка з врахуванням індексу інфляції в розмірі 42477,23 грн. та 3% річних в розмірі 1452,37 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що проходив дійсну військову службу у військовій частині А 1089, яка в подальшому була розформована, а її правонаступником визначено військову частину А 4150. Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (2011-12) від 20 грудня 1991 року №2011-XII він мав право на отримання за рахунок держави продовольчого пайка або грошової компенсації замість нього. Однак, з 11 березня 2000 року видачу продовольчого пайка було призупинено у звязку з набранням чинності Законом України Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів від 17 лютого 2000 року № 1459-III (1459-14) . Вважав, що положення цього Закону (1459-14) порушують його право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) . З огляду на викладене у військової частини А 4150 виникла перед ним заборгованість за неотримане продовольче забезпечення з 11 березня 2000 року по 8 липня 2006 року в сумі 42477,23 грн. та внаслідок прострочення відповідачем вказаної виплати 3% річних в розмірі 1452,37 грн.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 9 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норма матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, зясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України до часу свого звільнення 8 липня 2006 року. За період з 11 березня 2000 року по 8 липня 2006 року позивачу не виплачено грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення або за його бажанням продовольчого забезпечення замість нього.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній до 8 липня 2006 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено згідно із Законом України Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів від 17 лютого 2000 року № 1459-III (1459-14) , який набрав чинності з 11 березня 2000 року.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обовязковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами Закону України Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів (1459-14) зупинено дію Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (2011-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів (1459-14) .

Зазначені обставини та норми матеріального права було враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору в даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Яворівського районного суду Львівської області від 9 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.