Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Мироненка О.В. Смоковича М.І. Чумаченко Т.А.,розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 вересня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу щодо перерахунку основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 за період з 05.06.2008 року по 01.06.2009 року та зобовязано відповідача провести перерахунок і виплатити різницю за вказаний період у сумі 22 711,55 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2010 року постанову Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 вересня 2009 року змінено, виключивши з 2 абзацу резолютивної частини постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу слова «у сумі 22 711,55 грн.».

В іншій частині постанову Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 вересня 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги та письмові заперечення на неї, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що позивач, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи

1 категорії, інвалідом 3 групи захворювання, яке повязане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у звязку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України (796-12)

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Тернівці Дніпропетровської області, де перебуває на обліку як пенсіонер, з заявою про нарахування державної та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтею 50 та статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але в проведенні перерахунку пенсії йому було відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 (1-2002-п) «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Такий висновок судів відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) .

Відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в усіх випадках розмір пенсій для інваліді третьої групи, щодо яких встановлено звязок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому

від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, закріплення у статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»положення, яким передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок не порушуючи норм цього Закону (796-12) . Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) щодо внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) , щодо розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час встановлення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сімям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Таким чином, оскільки пенсія позивачу має визначатись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди дали правильну правову оцінку обставинам у справі.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Постановлене у справі рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, і підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.