Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року

у справі № 7/251

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним рішення, -

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2007 року позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинним рішення № 00005 від 23 листопада 2007 року про застосування адміністративного арешту. Судові витрати присуджено на користь НАК «Нафтогаз України»за рахунок Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право вимоги виконання зобов'язань не належить до активів платника податків в розумінні Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III (2181-14) «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III (2181-14) ).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2007 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2007 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 листопада 2007 року відповідачем на підставі підпункту «а» підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону № 2181-III прийнято рішення № 00005 про застосування умовного адміністративного арешту активів НАК «Нафтогаз України», що перебувають у м. Києві по вул. Б. Хмельницького, 6.

Зазначене рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято у зв'язку з тим, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Апріорі»укладено договір № 14/1316/05 від 26 грудня 2005 року про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого НАК «Нафтогаз України»відступає, а ТОВ «Юридична фірма «Апріорі»набуває право вимоги повернення коштів в розмірі 14 552 278,50 грн., належне позивачу відповідно до пункту 5.2 договору підписки на акції Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз»№ 3-Е від 28 січня 2005 року.

При цьому, відповідно до пункту 3 договору № 14/1316/05 від 26 грудня 2005 року ТОВ «Юридична фірма «Апріорі»сплачує НАК «Нафтогаз України»винагороду в розмірі 14 552 278,50 грн. шляхом перерахування грошових коштів не пізніше трьох місяців з моменту підписання та скріплення печатками сторонами зазначеного договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення № 00005 від 23 листопада 2007 року про застосування адміністративного арешту активів платника податків НАК «Нафтогаз України»відповідає вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та прийнято відповідачем у межах його повноважень та компетенції.

Однак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Пунктом 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Закону № 2181-III передбачено, що адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 Закону № 2181-III арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків порушує правила відчуження активів, визначені пунктом 8.6 статті 8 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів; в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2005 від 24 березня 2005 року (v002p710-05) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-III в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не дослідили, чи перебували в податковій заставі саме ті права вимоги, відступлення яких визначено як підстава винесення рішення про застосування адміністративного арешту активів.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 грудня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.