к-28729/09 Про стягнення коштів, отриманих за нікчемним договором - 03.04.2012 Прийняття

Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова (далі -позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехнологія»(далі -відповідач-1) та Приватного підприємства «Інтерлінк-Р.А.»(далі -відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнених позивних вимог, просила зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 грошові кошти, отримані за виконання спірного договору купівлі-продажу, та стягнути з ТОВ «Укртехнологія» одержані за вказаним договором кошти в розмірі 13 878,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та прийняття нового рішення -про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір, предметом якого є купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 13 878,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 0110-1 від 01 жовтня 2004 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова посилалась на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2003 року, яким визнано недійсними з моменту державної реєстрації Статут ПП «Інтерлінк-Р.А.», зареєстрований Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 17963 від 10 грудня 2001 року, свідоцтво про державну реєстрацію ПП «Інтерлінк-Р.А.», Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Інтерлінк-Р.А.», виключено ПП «Інтерлінк-Р.А.»з реєстру платників податку на додану вартість з 14 грудня 2001 року, визнано недійсними фінансово-господарські документи, видані від імені ПП «Інтерлінк-Р.А.»та підписані від імені засновника підприємства Терещенка М.В. з 10 грудня 2001 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

При цьому, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Таким чином, звернення з позовом 22 серпня 2007 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладання договору 01 жовтня 2004 року, здійснено поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .