Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Чумаченко Т. А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вінницької міської ради, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування рішення,

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Вінницької міської ради від 5 липня 2005 року № 1326 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність і оренду" в частині передачі земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що в користуванні ОСОБА_8 (батька позивача) перебували 1/2 будиноковолодіння № АДРЕСА_2 із земельною ділянкою, яка надана йому рішенням Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року, а також земельна ділянка, площею 0,44 кв. м, - прирізка з сусідньої земельної ділянки ОСОБА_9, яка надана в користування ОСОБА_8 рішенням виконкому Вінницької міської ради від 6 червня 1968 року № 47.

Після смерті батька 04 січня 2009 року позивач, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, отримала 1/2 будиноковолодіння № АДРЕСА_2 з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами.

Влітку 2011 року позивач звернулась до Вінницької міської ради із заявою про надання їй у приватну власність земельних ділянок, які знаходились в користуванні батька.

Після чого дізналась, що земельна ділянка, яка перебувала в користуванні батька, зменшилась на 0,59 кв. м в зв'язку з тим, що рішенням Вінницької міської ради від 5 липня 2005 року № 1326 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність" сусідні земельні ділянки, в тому числі і вказаної площі, передано у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що при прийнятті оскаржуваного рішення Вінницька міська рада діяла в межах повноважень та відповідно до вимог земельного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів, вислухавши пояснення доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, не заперечуючи правильність резолютивної частини судових рішень щодо відсутності підстав для задоволення позову, не погоджується з її мотивуванням.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи діями суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У п. 5 рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) Конституційний Суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видані державні акти на право власності на земельну ділянку на підставі оскаржуваного акту.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ради вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме: фактом видачі державних актів на землю. Відтак наслідки його оскарження, на підставі якого вже виникло право, унеможливлює відновлення порушеного права за таким позовом.

Відповідно до положень норм статей 152 ЗК та 16 ЦК України (435-15) власник земельної ділянки вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. При цьому суд, вирішуючи спір про відновлення прав позивача щодо землекористування, може дати оцінку законності підставі отримання акту на землю, якщо його прийняття сприяло порушенню прав позивача.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Приймаючи до уваги те, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги позивача.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.