Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Гашицького О.В., Малиніна В.В. (доповідач), Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області про перерахунок пенсії, -

У вересні 2010 року ОСОБА_4 (далі -позивач) звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області (далі -відповідач, УПФУ) про визнання неправомірними дій, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої пенсії.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнана протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_4 в перерахунку пенсії по стажу з 01.06.2010 року із зарахуванням до стажу періодів роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року, в полуторному розмірі на підставі п.5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) ; зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_4 перерахунок пенсії по стажу з 01.06.2010 року із зарахуванням до стажу періодів роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року, в полуторному розмірі на підставі п.5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) з виплатою недоотриманих з 01.06.2010 року сум. В решті частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ, як особа, яка отримує пенсію за віком. При розрахунку стажу роботи відповідачем зараховано до загального стажу роботи в одинарному розмірі період роботи з 18.01.1965 року по 24.08.1989 року, у зв'язку з тим, що відсутні відомості про укладення трудового договору про роботу в районах Крайньої Півночі.

При звернені до відповідача з вимогою про зарахування періоду роботи на Крайній Півночі в пільговому обрахуванні, відповідач своїм рішенням від 23.06.2010 року № 2/1734 відмовив, мотивуючи тим, що відсутні письмові трудові договори з зазначенням про те, що працівник користується пільгами за роботу в районі Крайньої Півночі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів, що вказана відмова є неправомірною, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) , - період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року (n0001400-60) «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 (n0148400-60) «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року (v1908400-67) «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Указом Президії Верховної ради СРСР від 10.02.1960 р. (n0001400-60) , встановлено, що пільги по обчисленню стажу роботи (один рік за півтора) надавались переведеним, направленим або запрошеним на роботу в райони Крайньої Півночі і місцевості, прирівняні до цих районів, з інших місцевостей країни, за умови, що вказані працівники заключили трудові договори на роботу в цих районах на термін п'ять років.

Відповідно до статті 15 Кодексу про працю РСФСР від 09.12.1971 року визначено, що, «Трудовой договор (контракт) есть соглашение между трудящимся и предприятием, учреждением, организацией, по которому трудящийся обязуется выполнять работу по определенной специальности, квалификации или должности с подчинением внутреннему трудовому распорядку, а предприятие, учреждение, организация обязуется выплачивать трудящемуся заработную плату и обеспечивать условия труда, предусмотренные законодательством о труде, коллективным договором и соглашением сторон». Відповідно до статті 39 цього Кодексу «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности работника».

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого вірно погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановив правовідносини між сторонами та вирішив спір у відповідності до чинного законодавства, та законодавства чинного на момент періоду роботи. Записи в трудовій книжці є основним підтвердженням про укладення трудових договорів в районі Крайньої Півночі.

Крім того, довідкою № 535 від 26.07.2007 року, яка видана департаментом освіти Адміністрації міста Братська Іркутської області РФ підтверджено, що ОСОБА_4 дійсно працювала в період з 18.01.1965 року по 24.08.1989 року вчителем в школах № 21, 32 департаменту освіти міста Братська Іркутської області, який відноситься до місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі, в період роботи користувалась пільгами, передбаченими всіма необхідними указами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.

За правилами ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області, - залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області про перерахунок пенсії, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.