Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Стародуба О.П.,

суддів: Заїки М.М., Співака В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25.12.2009р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15.08.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок щорічних компенсаційних виплат на оздоровлення у встановленому законодавством розмірі за період з 2004 по 2008 роки.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2011 року, частково задоволено позовні вимоги. Зобов'язано відповідача зробити перерахунок та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2004, 2005, 2007, 2008 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема на те, що судами не застосовано положення ст. 99 КАС України. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення інвалідам третьої групи, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Згідно статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, однак у 2009 році КМ України не скористався наданим правом на встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є особою, постраждалою від наслідків Чорнобильської катастрофи першої категорії та інвалідом 3 групи. Позивач отримував щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі визначеному постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (562-2005-п) .

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що належна позивачу щорічна допомога на оздоровлення протиправно виплачувалась в меншому розмірі, ніж передбачено законом, оскільки встановлені постановами Кабінету Міністрів України їх розміри суперечать розмірам, які передбачені статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що відповідач не наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду.

Поряд з тим, з наявних в матеріалах справи письмових заперечень відповідача на позовну заяву вбачається, що відповідач наполягав на застосуванні передбачених статтею 99 КАС України строків звернення до суду, однак така заява судами вирішена не була і питання дотримання строку не з'ясовано.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради задовольнити частково.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2011 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.