Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 25.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2009

у справі № 9/43/08-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя

до 1) Приватного підприємства «Армпромсервіс», 2) Приватного підприємства «Конгрес-Груп»

про визнання недійсним господарського зобов'язання, -

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.02.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2009, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу №54 від 06.05.2005, укладеного між ПП «Армпромсервіс»та ПП «Конгрес груп»недійсним закрито, в іншій частині позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій, що вимоги про визнання недійною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, є правильними.

Щодо застосування наслідків недійсності угоди, то санкції, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що між ПП «Армпромсервіс»та ПП «Конгрес груп» укладено договір купівлі-продажу №54 від 06.05.2005, виконання якого відбулося протягом травня-липня 2005 року, що документально підтверджено, дійшли вірного висновку, що звернення з позовом у грудні 2007 року здійснено поза межами строків встановлених ст. 250 ГК України, та правильно відмовили в позові в цій частині.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для його скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя відхилити, а постанову Господарського суду Запорізької області від 25.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2009 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.