Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Федорова М.О., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього судового засідання касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року, позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними дії Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області щодо винесення незаконних податкових повідомлень - рішень № 0001191700/0 від 30 липня 2009 року та № 0001201700/0 від 30 липня 2009 року, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0001191700/0 від 3 липня 2009 року та № 0001201700/0 від 30 липня 2009 року.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Лозівською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області була проведена позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період 0.1.01.2008 р. по 31.12.2008 р. За результатами перевірки складено акт № 603/17-213/НОМЕР_1 від 16.07.2009 р.

При перевірці встановлено, що позивачем в III кварталі 2008 року (наростаючим підсумком) було отримай дохід в сумі 1007382,04 грн., що перевищує визначений ст.1 Указу Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) граничний рівень допустиме виручки на спрощеній системі - 500,00 тис. гривень. Відповідно до ст.5 Указу (727/98) , платник податку, починаючи наступного звітного періоду, тобто з IV кварталу 2008 року повинен був перейти на загальну систему оподаткуванні але протягом IV кварталу 2008 року позивач здійснював господарську діяльність, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування. Сума перевищення граничного рівня допустимої виручки, яка виникла за рахунок невключення підприємцем до валового доходу дохід, отриманий що за договорами про відступлення права вимоги через касу Кредитної спілки «Муніципальний пільговий кредит», склала 507382,04 грн.

Відповідно до пп.4.2.8 п.4.2. ст.4, пп.8.1.3 п.8.1. ст.8, п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та розділу IV ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян» підприємцю за ПІ квартал 2008 року зараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 2532,19 грн. та за IV квартал 2008 року зараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 525,00 грн. На підставі висновків акту перевірки вказане порушення керівником Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківської області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.07.2009р. №0001201700/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів підприємницької діяльності в розмірі 3057,19 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що рішеннями Постійно діючого третейського суду від 18.09.2008р. та від 22.09.2008 року договори про відступлення права вимоги, укладені між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Кредитною спілкою "Муніципальний пільговий кредит", було розірвано та стягнуто з Кредитної спілки "Муніципальний пільговий кредит" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 кошти, отримані на підставі договорів про відступлення права вимоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з положенням п.4 ст.1 вказаного Указу Президента (727/98) під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Відповідно до ст.5 Указу Президента (727/98) у разі порушення вимог, встановлених ст.1 цього Указу (727/98) платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду.

Відповідно до пп. 4.2.3 п.4.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , не включаються де складу валового доходу суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

Так, відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робі (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами т іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робі (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межа договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також іншим способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншої сторони (покупця), а покупець приймає або зобов'язаний прийняти майно (товар) і сплатити за нього відповідну грошову суму. У статті 656 Цивільного Кодексу України зазначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, отриманий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було жодних правових підстав ототожнювати грошові кошти, отримані позивачем в Кредитної спілки "Муніципальний пільговий кредит" за рішеннями Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз»з виручкою від реалізації (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки при розгляді справи встановлено, що позивач у перевіряємий період знаходився на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності та права на застосування вказаної системи оподаткування не втратив, оскільки не перевищив граничного рівня допустимої виручки на спрощеній системі у 500000,00 грн., а тому обов'язку реєструватися як платник податку на додану вартість та сплачувати податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 700,00 грн. у позивача не виникло.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.