Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року

у справі № 9/82

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод дорожніх машин»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький завод дорожніх машин»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі -відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0000042302/028 від 21 квітня 2008 року.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 21 квітня 2008 року № 0000042302/028, яким ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин»зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 173833,00 грн. (за серпень, жовтень та листопад 2006 року) із зобов'язанням сплатити суму податку на додану вартість 73464,86 грн., яка була фактично відшкодована, та штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 36732,43 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року постанову Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин», посилаючись на те, що постанова Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ провела виїзну позапланову перевірку ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період серпень, жовтень, листопад 2006 року до довідок від 06 жовтня 2006 року № 553/23-312/05762565, від 26 жовтня 2006 року № 60423-312/05762565, від 29 січня 2007 року № 52/23-309/05762565, за результатами якої було складено акт № 622/23-309/05762565 від 15 квітня 2008 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин»було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2006 року -на 36197,00 грн., за жовтень 2006 року -на 50680,00 грн., за листопад 2006 року -на 86956,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки відсутні підтвердження сплати податку на додану вартість до державного бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання до виробника продукції.

21 квітня 2008 року Кременчуцька ОДПІ на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000042302/028, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зменшила ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин»суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень, жовтень та листопад 2006 року на 173833,00 грн., зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 73464,86 грн., відшкодовану на момент перевірки, та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 36732,43 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним, оскільки ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин»правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагентів -ПП ОСОБА_1, ТОВ «Укрінструмент»та ВАТ ХК «АвтоКрАЗ», які сплатили податок на додану вартість до бюджету, а несплата податку продавцем в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цієї особи та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) ; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) ; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) були сплачені суми податку на додану вартість його контрагентам -безпосереднім продавцям, суми яких підтверджені податковими накладними, а сплата -платіжними дорученнями.

Твердження Кременчуцька ОДПІ про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом (168/97-ВР) зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону (168/97-ВР) сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатом зустрічної перевірки постачальника визнається колегією суддів необґрунтованим, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за серпень, жовтень та листопад 2006 року на 173833,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської області від 25 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.