к-39143/10-с Про стягнення суми заборгованості по податку з доходів фізичних осіб - 22.03.2012 Прийняття

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.10.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010, відмовлено в задоволенні позову ДПІ в м. Ужгороді до громадянки ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік у сумі 22507,26 грн. з підстав відсутності у відповідача податкового боргу.

У касаційній скарзі ДПІ в м. Ужгороді просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статті 32 Закону України «Про нотаріат», статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) .

Відповідач не реалізувала право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як свідчать приєднані до справи докази, відповідач в декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2007 року, задекларувала суму чистого доходу 156227,69 грн., з якої ДПІ у м. Ужгороді 10.04.2008 зроблено перерахунок податку за 2007 рік на 22507,26 грн. та направлено на адресу відповідача податкові вимоги від 21.07.2008 (перша податкова вимога) та від 03.09.2008 (друга податкова вимога) на цю суму податкового боргу (а.с.10 - 14). Відповідач податок в цій сумі не сплатила.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.08.2004 у справі за скаргою громадянки ОСОБА_2 на неправомірні дії ДПІ у м. Ужгороді, яке набрало чинності 18.10.2004, зобов'язано ДПІ у м. Ужгороді перевести ОСОБА_2 на спрощену систему оподаткування з 13.02.2004 та видати їй як особі, яка займається приватною нотаріальною діяльністю, свідоцтво про сплату єдиного податку. Суд також послався на те, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.09.2009 при розгляді заяви про роз'яснення зазначеного рішення зроблено висновок, що дія цього рішення не обмежене в часі і поширюється на весь період трудової діяльності ОСОБА_2

Застосувавши частину 1 ст. 72 КАС України, статі 2 та 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) , суд зробив висновок про відсутність у відповідача обов'язку щодо сплати податку з доходів, задекларованих за 2007 року, оскільки відповідач сплачувала єдиний податок.

Такий висновок суду, однак, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом оподаткування резидента є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року.

Згідно з абзацом першим пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (абзац перший підпункту 5.3.1 пункту 5.3 цієї статті).

Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджена для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень (стаття 1 Указу (727/98) ).

Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися, зокрема підприємницькою діяльністю.

Статтею 32 цього Закону встановлено, що з доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством України.

Суд не взяв до уваги наведені норми, внаслідок чого зробив помилковий висновок про відсутність у відповідача обов'язку щодо сплати податку з доходів з огляду на зайняття приватною нотаріальною діяльністю. При цьому суд неправильно застосував частину 1 ст. 72 КАС України, оскільки згідно з процесуально-правовою нормою юридичний висновок суду в судовому рішенні не має значення преюдиції при розгляді іншої справи. Така обов'язковість цією нормою визначена лише щодо встановлених обставин у справі, тобто фактичних подій чи дій.

Відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

При вирішенні спору про стягнення податкового боргу до предмету доказування входять, зокрема обставини щодо наявності та розміру боргу. Ці обставини судом встановлені, однак, не були, що з врахуванням встановлених статтею 220 КАС України меж касаційного перегляду справи виключає можливість прийняття нового рішення судом касаційної інстанції у справі. У зв'язку з цим та відповідно до частин 2 і 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладе в цій ухвалі, встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі з огляду на предмет спору, та вирішити спір відповідно до норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 220, 223, частинами 2 та 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді задовольнити частково, скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.