Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сімферопольської міської ради на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 21 травня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Сімферопольської міської ради, третя особа –ОСОБА_5 про зобов’язання видати дозвіл на використання квартири під офіс, -

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополь від 21 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано Сімферопольську міську раду на найближчому пленарному засіданні розглянути питання про надання позивачу дозволу на використання квартири АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності, під офіс без переведення квартири із статусу жилої до нежилого приміщення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, у якій Сімферопольська міська рада просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на підставі договору дарування №2115 від 01.10.2004 року є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5601277 від 26.11.2004 року.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Зі змісту статті 150 Житлового кодексу України вбачається, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Використовуючи це право, позивач 12.05.2007 року звернулася до заступника Сімферопольського міського голови із заявою, про надання їй у встановленому законом порядку дозволу на використання належної їй квартири з метою невиробничого, промислового характеру, оскільки вона належить їй на праві власності, під розміщення офісу у комерційних цілях, а значить не мається заборони, передбаченої у статті 383 Цивільного кодексу України, статті 6 Житлового кодексу України. Однак, головний архітектор міста у своєї відповіді від 23.05.2007 року зазначив, що для використання квартири під офіс необхідно спочатку визнати квартиру такою, що непридатна для постійного проживання, отримати дозвіл балансоутримувача будинку та власників суміжних квартир на реконструкцію квартири, а також надати відповідний проект.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняти (вчинені) ці рішення на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сусіди позивача не заперечують проти використання зазначеної квартири під офіс туристичної фірми, що підтверджується заявами від них, які знаходяться в матеріалах справи.

Згідно статті 6 Житлового кодексу України, статті 383 Цивільного кодексу України забороняється використовувати житлові приміщення для промислових потреб. Використання житлового приміщення для розміщення офісу у комерційних цілях не може розглядатися як виробнича, промислова діяльність.

Отже, враховуючи, що позивач мала намір використовувати належну їй квартиру під офіс туристичної фірми не для промислового виробництва і потреб промислового характеру, без будь-якого переобладнання самої квартири, маючи при цьому дозвіл сусідів на відповідне використання квартири, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вона має право на використання квартири під офіс.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради відхилити, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь від 21 травня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.