Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О

при секретарі Шкляр А.В.

за участю представників:

відповідача Ярмака М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.10.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 2а-6947/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Принт-Експорт"

до 1.Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

2.Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Принт-Експорт"(далі – позивач, ТОВ "Принт-Експорт") звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі –відповідач 1, Ленінська МДПІ), Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі по тексту –відповідач 2, ГУ ДКУ в Луганській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 0000542360/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.10.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі Ленінська МДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Принт-Експорт"з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за березень-червень 2010 року, які виникли за рахунок від’ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з лютого по травень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.08.2010 № 613/23-616/35155783.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з непідтвердженням фактів виникнення податкових зобов’язань по ланцюгу постачання до виробника продукції або імпортера, а також факту надмірної сплати сум податку на додану вартість по даному ланцюгу постачання до Державного бюджету України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 0000542360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року у розмірі 964 917,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки, позивачем в ході судового розгляду справи надано суду всю первинну документацію, на підставі якої здійснювалась господарська діяльність за період, протягом якого сформовано податковий кредит за червень 2010 року, то у відповідача були відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 0000542360/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування за червень2010 року.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Так, згідно проведеного під час перевірки аналізу ланцюгів постачання встановлено, що податковий кредит сформовано позивачем по взаємовідносинах з підприємствами, які мають незадовільні стани (ліквідовані, закриті підприємства, підприємства банкроти, підприємства, які відсутні за місцезнаходженням), а згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по ланцюгам постачання не встановлено підприємств-виробників або імпортерів.

Позивачем було надано до суду всю первинну документацію, на підставі якої здійснювалася господарська діяльність за період, протягом якого сформовано податковий кредит за червень 2010 року, відповідачем не заперечено той факт, що акти приймання виконаних робіт, вантажно-митні декларації, податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону, і суму бюджетного відшкодування зменшено саме на підставі того, що неможливо провести зустрічні перевірки по всьому ланцюгу постачання.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що сам по собі факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари, не є підставою для висновків про безтоварність відповідних господарських операцій, та про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року.

Порядок формування платником податку податкового кредиту встановлений пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2. визначено, - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

За визначенням пункту 1.8 цієї статті бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником податку сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків. При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума податку отримувачем товарів (послуг) постачальникам останніх також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету сум податку на додану вартість.

З огляду на зазначене, слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного, факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників, або за наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону (168/97-ВР) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Судами попередніх інстанцій, не встановлені вищевказані факти порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань, які можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку позовних вимог.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що проведення зустрічних перевірок є обов’язком податкових органів, проте законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від сплати до Державного бюджету податку на додану вартість третіми особами, тому позов задоволено правомірно.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не спростовують рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційних скарг, а також скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.10.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .