Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Сєвєродонецьккомунсервіс" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року у справі за позовом Комунального підприємства "Сєвєродонецьккомунсервіс" до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України, третя особа –Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області про визнання незаконним припису та постанови про застосування фінансових санкцій,-

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга, в якій Комунальне підприємство "Сєвєродонецьккомунсервіс" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство "Сєвєродонецьккомунсервіс"зареєстровано виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області.

23.02.10 року державними інспекторами Головної державної інспекції на автомобільному транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Проведеною перевіркою виявлено, що відповідач перевозив вантаж (тверді побутові відходи від юридичних і фізичних осіб згідно із маршрутним листом), не маючи ліцензійної картки. Тобто перевіркою встановлено порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме без ліцензійної картки.

За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.02.2010.

Із зазначеним актом відповідач ознайомлений, про що свідчить особистий підпис водія транспортного засобу в акті.

За результатами перевірки, проведеної 23.02.2010, винесено припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт. Цим приписом позивачу запропоновано вжити заходів до усунення виявлених порушень у строк до 12.04.2010.

09.03.2010 за вказані порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем постановою № 098576 до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 1700,00 грн.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування, порядок здійснення державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначає Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"від 01.06.2000 № 1775-ІІІ (1775-14) .

П.33 ст. 9 цього Закону встановлено, що ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) .

Виходячи з вимог ст. 9 Закону України "Про автомобільний транспорт"ліцензія видається на здійснення господарської діяльності зокрема з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Статтею 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"встановлено, що посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно із законом.

До суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафів приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт"урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів.

Згідно з Положенням про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1190 (1190-2004-п) , головна державна інспекція на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекція) є урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, що діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб’єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (1567-2006-п) (надалі –Порядок 1567).

Згідно з п. 1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті (далі по тексту –Положення), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року за № 1573/11853 (z1573-05) , територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі є територіальними структурними підрозділами Головавтотрансінспекції, утворюються відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року N 1190 (1190-2004-п) .

Відповідно до п. 6 Положення (z1573-05) територіальні управління у відповідному регіоні в тому числі мають право: перевіряти виконання суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, вимог законодавства про автомобільний транспорт; у межах своєї компетенції вимагати від автоперевізників усунення виявлених порушень правил перевезення пасажирів і вантажів автотранспортними засобами, вносити обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (1567-2006-п) загального користування; проводити перевірку автомобільних транспортних засобів загального користування щодо їх відповідності вимогам законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про автомобільний транспорт"від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ, (надалі –Закон 2344) цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Ст. 1 Закону 2344 визначає основні терміни, які в ньому вживаються. Так, автомобільний перевізник —фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до ст.33 Закону 2344 автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, послуги з вивезення побутових відходів здійснюються позивачем на договірних умовах, за плату, транспортним засобом. Таким чином, в розумінні Закону 2344 (2344-14) позивач є автомобільним перевізником.

Статтею 34 Закону України "Про автомобільний транспорт"передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону (2344-14) та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно зі статтею 48 Закону 2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є:

для автомобільного перевізника —ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія —посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Ст. 1 Закону 2344 передбачає також, що вантажні перевезення —це перевезення вантажів вантажними автомобілями. Транспортний засіб спеціалізованого призначення —транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Як вбачається зі ст. 19 вказаного Закону, транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на: транспортні засоби загального призначення; транспортні засоби спеціалізованого призначення; транспортні засоби спеціального призначення.

При державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Таким чином, виходячи з вказаних норм, автомобіль спеціального призначення для транспортування сміття та інших відходів належить до категорії вантажних автомобілів. Відтак, суд вважає безпідставним твердження позивача щодо того, що вивезення побутових відходів не є перевезенням вантажу, оскільки автомобіль не належить до категорії вантажних, а є спеціальним.

У відповідності до Порядку оформлення погодження проїзду великогабаритних та (або) великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами України, затвердженого наказом Державної служби автомобільних доріг України від 06.03.2003 № 92 (z0430-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 червня 2003 р. за № 430/7751 (z0430-03) вантаж —усі предмети з моменту їх прийняття для перевезень до видачі одержувачу.

Твердження позивача з посиланням на вимоги Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) , щодо того, що оскільки законодавець відокремив такі поняття як "перевезення відходів" та "перевезення вантажів", тому перевезення відходів не належить до перевезення вантажів, суд не приймає, виходячи з наступного. Зазначені поняття передбачені різними Законами. Як зазначалось, правовідносини щодо здійснення послуг з перевезеннь врегульовано Законом України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) . Правовідносини щодо поводження з відходами встановлює Закон України "Про відходи" (187/98-ВР) . При цьому вищезазначені вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) не суперечать нормам Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) , яким встановлено, що відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; перевезенням відходів –є транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об'єктів оброблення, утилізації чи видалення. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (1567-2006-п) затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, згідно пункту 3 якого, органами державного контролю є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, м. Києві та Севастополі.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державний контроль автомобільних перевізників здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Сєвєродонецьккомунсервіс" залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.