Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство"та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати"

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року

у справі № 2а-292/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати"

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

третя особа: Акціонерне товариство "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство",

за участю Прокуратури Закарпатської області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати"(далі –позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі –відповідач) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 1886/23-131791771/13733 від 21 травня 2008 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Акціонерне товариство "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство"(далі –третя особа) та ТОВ "Гроклін-Карпати"оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України

В поданій касаційній скарзі третя особа, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач, в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове –про задоволення позову в повному обсязі.

В запереченні на касаційні скарги відповідач просить залишити їх без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Гроклін-Карпати"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 897/23-1/10/31791771 від 12 травня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 1886/23-131791771/13733 від 21 травня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів, отриманих нерезидентом в Україні, в розмірі 1 434 856,50 грн. (478 285,50 грн. –основний платіж, 956 571,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.30 статті 1, підпункту "в"пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) у зв’язку із здійсненням грошових виплат, що відповідають визначенню роялті, на адресу нерезидента без попереднього нарахування та сплати податку та ненадання податковому органу відповідної довідки про те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування доходів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом "в"пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти роялті, фрахту та доходи від послуг типу "інжиніринг".

Згідно з пунктом 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.

Статтею 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) передбачено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом (435-15) та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом (435-15) та іншим законом.

Згідно із статтею 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до статті 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право на такий об’єкт шляхом надання ліцензіату права на використання цього об’єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умов, які б надавали право користувачу об’єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об’єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об’єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю роялті, наведеному в пункті 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

При цьому, як встановлено судами, згідно з умовами договорів № 03-10/2006 від 02 жовтня 2006 року, № 09-10/2006 від 09 жовтня 2006 року, № 12-10/2006 від 12 жовтня 2006 року, № 16-10/2006 від 16 жовтня 2006 року, № 17-10/2006 від 17 жовтня 2006 року, № 18-10/2006 року від 18 жовтня 2006 року про передачу прав на використання технологічної документації, укладених між АТ "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство" (Польща) та позивачем, останній набув виключне право на використання документації, надання дозволу на її використання іншим особам, перешкоджання неправомірному використанню документації, а також розпорядження на свій розсуд визначеними вище правами.

Таким чином, оскільки, умови користування позивачем технологічною документацією, визначені вищезазначеними договорами, не надали йому права продажу, передання або відчуження зазначеного об’єкта, то платежі, сплачені згідно зазначених договорів, відповідають визначенню роялті.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Акціонерного товариства "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати" відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .