Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В.(головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

представники сторін в судове засідання не зявились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином,-

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Технопромсервіс" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2010 по справі№2а-7999/09/1270

за позовомПриватного підприємства "Технопромсервіс"

доДержавної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Приватне підприємство "Технопромсервіс" звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від07.11.2008 №0001222301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на прибуток у розмірі 522210,00грн., та податкового повідомлення-рішення від07.11.2008 №0001212301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 431639,00грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом доказів, які підтверджують її доводи відносно нікчемності правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами, та фіктивності відповідних господарських операцій, не надано, а встановлені фактичні обставини справи спростовують обґрунтованість визначення податкових зобовязань.

Донецький апеляційний адміністративний суду постановою від02.02.2010 скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмов. Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції пославшись на доводи відповідача заначив, що відсутність документів про перевезення та сертифікації продукції підтверджують дії позивача спрямовані на незаконне одержання коштів з державного бюджету.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Зокрема, на підтвердження своїх доводів податковий орган зазначив, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства, угоди, укладені з позивачем, маються протиправний характер, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном держави шляхом одержання доходу за рахунок податкової вигоди.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Як встановлено судами, між позивачем та контрагентами (ПП"Трезор-Л", ПП"Онік-КМ", ПП"Ефа груп") було укладено договори, за умовами яких останні продали позивачу редуктори. Позивач отримав від постачальніків товар, про що отримав податкові накладні, та перерахував грошові кошти за поставлений товар, що підтверджено платіжними дорученнями.

Приймаючи спірні податкові повідомлення рішення, контролюючий орган виходив з того, що позивачем не підтверджено право на податковий кредит та формування валових витрат, оскільки позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними. Визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та ПДВ було здійснено у звязку із порушенням позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із посиланням на відсутність товарно транспортних накладних, які у свою чергу на думку податкового органу підтверджували б факт перевезення товарно матеріальних цінностей за зазначеними вище угодами.

Обґрунтованість документів, що надають право на податковий кредит та збільшення суми валових витрат, було предметом аналізу у цій справі.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі (334/94-ВР) .

Що стосується правомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем у зв'язку з придбанням товару, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У цій справі суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наявність у платника податків податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, сплата продавцям вартості товару з ПДВ та фактична наявність у позивача товару (редукторів) є підставами для визначення податкового кредиту та збільшення валових витрат. При цьому судом досліджено усі первинні документи договори, специфікації товару, які є невід'ємною частиною договорів, видаткові накладні, платіжні доручення, документи на отримання товару (довіреності) зберігання товару, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем.

Також, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ.

Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд дійшов висновку про реальність господарських операцій.

Не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача в акті перевірки на порушення позивачем наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" (v0488361-95) , яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми №1-ТН (яка, на думку відповідача, є документом, що підтверджує реальність господарських операцій), оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92 (493/92) не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Не можуть бути взяті до уваги і доводи відповідача щодо відсутності сертифікатів на товар, що також, як відсутність товарно транспортних накладних, підтверджує дії позивача спрямовані на незаконне одержання коштів з державного бюджету, оскільки товар отриманий позивачем від контрагентів не підлягає обовязковій сертифікації, що підтверджено висновком експерта щодо визначення коду товару та листом Державного підприємства "Одеський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" ДП "Одесастандартметрологія".

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Технопромсервіс" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від02.02.2010 по справі№2а-7999/09/1270 скасувати та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від02.07.2009.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .