к-20232/08-с Про скасування податкового повідомлення-рішення - 27.02.2012 Прийняття

Постановою Господарського суду міста Києва від 29.05.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2008, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000741650/0 від 08.12.2006.

Спеціалізована державна податкова інспекція у місті Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пп. 7.2.1., пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних відносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

10.11.2006 Державною податковою інспекцією у Дзержинвському районі міста Харкова проведено комплексу планову виїзну документальну перевірку Газопромислового управління "Харківгазвидобування" філії Державної компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2006, про що складено відповідний акт від 10.11.2006 № 7319/2330/25617463. На підставі акту Спеціалізована державна податкова інспекція у місті Києві прийняла податкове повідомлення-рішення від 08.12.2006 №0000741650/0, яким визначила податкове зобовязання ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" за платежем з податку на додану вартість в сумі 60 791, 00 грн. та застосувала штрафну санкцію у сумі 30 395, 50 грн.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягає у віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 34 857, 00 грн., в тому числі у вересні 2003 на суму 3421 грн., у травні 2004 на суму 18407 грн., у жовтні 2004 на суму 13030 грн., по податкових накладних, виписаних Новомосковською ГРЕ № 13/5 на загальну суму 110440, 00 грн., в тому числі ПДВ 18406, 67 грн., та по податковій накладній від 18.01.2004, виписаній АТФ "Укргазбуд СУЕМР 5" на загальну суму 78181, 20 грн., в тому числі ПДВ 13030, 20 грн., у звязку із незазначенням в них одиниці виміру товару, його кількості, ціни продажу одиниці товару без урахування ПДВ.

Вказаний висновок податкового органу є необґрунтованим з огляду на таке.

Як встановлено п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 "Про податок на додану вартість", у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником товарів (робіт, послуг).

Як вказано раніше, виписані на адресу позивача податкові накладні в деяких випадках не містять одиниці виміру товару, його кількості, ціни продажу одиниці товару без урахування ПДВ.

Втім, виявлені податковим органом недоліки в заповнення податкової накладної не є такими, що свідчать про недійсність таких накладних та їх неналежність та недопустимість як доказу. Зазначені податкові накладні виписані позивачеві на підставі здійснення господарських операцій з виконання робіт (буріння свердловини та будівельно-монтажні роботи), які за своїм змістом не можуть мати одиниці виміру, його кількості, ціни продажу одиниці товару без урахування ПДВ.

Тому, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що незазначення в податкових накладних одиниці виміру товару, його кількості, ціни продажу одиниці товару без урахування ПДВ не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та свідчить про необґрунтованість рішення податкової інспекції, оскільки згідно із абз. 2 пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою відповідальності платника податку є саме непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту на момент перевірки платника податку.

Інформація, що міститься у вказаних податкових накладних, в т. ч. код ЄДРПОУ, дає повну можливість ідентифікувати позивача і його контрагентів за індивідуальними податковими номерами.

Згідно із пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6. ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Згідно із п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 (z0233-97) , податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку (z0233-97) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. У п. 18 Порядку (z0233-97) зазначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Факт реєстрації контрагентів позивача платниками податку на додану вартість, а також той факт, що вказані підприємства на момент складання на адресу позивача вищевказаних податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, відповідачем не заперечується, в т. ч. і в акті перевірки, не спростовуються.

Відповідачем не надано судам доказів визнання недійсними укладених між позивачем (покупець) та його контрагентами договорів купівлі-продажу або анулювання виданого цим підприємствам свідоцтва платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем, не надано доказів на підтвердження факту несплати до бюджету контрагентами позивача сум ПДВ, вказаних у вищезазначених податкових накладних та перерахованих їм у складі вартості придбаного товару або невключення цих сум до податкових зобовязань за відповідні податкові звітні періоди.

Відповідачем не заперечується факт перерахування позивачем його контрагентам сум ПДВ, вказаних у вищезазначених податкових накладних.

За таких обставин, висновки судів про неправомірність донарахування платнику податків суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в цій частині є правильними та юридично обґрунтованими.

Актом перевірки встановлено порушення пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягає у необґрунтованому включенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по виданих під звіт готівкових коштах, що не підтверджено належним чином оформленими первинними документами за період з 01.07.2003 по 31.12.2005.

Встановлено, що 28.01.2006 з автомобіля "ВАЗ-2107" д.н. 43181 ХК, який належить ГПУ "Харківгазвидобування" було викрадено первинні бухгалтерські документи, а саме: авансові звіти за 2003-2005 (36 папок), що перевозились в зазначеному автомобілі з метою передачі аудиторській фірмі.

Про факт здійснення крадіжки було повідомлено Дзержинський РВ ХМУ УМВС України в Харківській області ОСОБА_2, водієм ГПУ "Харківгазвидобування", за яким закріплено автомобіль "ВАЗ2107" д.н. 43181 ХК.

Згідно із п. 6.10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) , у разі втрати або знищення первинних документів, облікових регістрів та звітів субєкт господарювання повинен письмово попередити про це правоохоронні органи, наказом призначити комісію для встановлення переліку відсутніх документів і розслідування причин їх утрати чи знищення та направити державній податковій інспекції результати роботи комісії, оформлені відповідним актом в 10-денний термін від дня його складання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2006 головний бухгалтер повідомив начальника управління про факт викрадення документів, що підтверджується службовою запискою від 30.01.2006.

Начальник ГПУ "Харківгазвидобування" 31.01.2006 повідомив Дзержинській РВ ХМУ УМВС України в Харківській області про факт викрадення первинних бухгалтерських документів, а саме: авансових звітів за 2003-2005, що підтверджується листом від 31.01.2006 за №01/01-05/339.

Наказом начальника управління № 30 від 06.02.2006 було створено спеціальну комісію з метою розслідування обставин справи за фактом зникнення первинних бухгалтерських документів та здійснення комплексу дій, направлених на їх розшук або відновлення.

Акт за результатами роботи спеціальної комісії від 10.10.2006 було подано до ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова 20 жовтня 2006 року.

ГПУ "Харківгазвидобування" здійснило всі необхідні дії для зясування переліку відсутніх документів, причин їх пропажі, результатів заходів з розшуку втрачених документів та їх поновлення.

ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова було перевірено суцільним порядком авансові платежі за період з 01.07.2003 по 01.01.2005 в ході перевірки фінансово-господарської діяльності ГПУ "Харківгазвидобування" філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" з окремих питань згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 64-р "Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки" (64-2005-р) за період з 01.07.2003 по 01.01.2005, про що складено акт перевірки № 2097/25617463 від 07.04.2005, згідно з яким порушень встановлено не було.

ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова здійснено донарахування податкових зобовязань з 01.07.2003 по 01.01.2005 за авансовими звітами, які вже були досліджені та за якими не було виявлено порушень податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності правомірності прийнятого податковим органом рішення.

В силу положень ст. 220 КАС України посилання заявника касаційної скарги на необхідність належного дослідження доказів у справі та їх достовірності, не може бути прийнято до уваги судом касаційної інстанції.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 29.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .