К-8629/10-С Про визнання протиправним рішення - 23.02.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Вінницяхліб" Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром", Відкритого акціонерного товариства "Концерн "Хлібпром", Дочірнього підприємства "Гайсинхліб" Відкритого акціонерного товариства "Концерн хлібпром" до Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним рішення,-

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року, позовні вимоги задоволено. Рішення Адміністративної колегії Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 13-рш від 14.03.2008 р. та № 22-рш від 22.04.2008р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції"визнано протиправними та скасовано.

На судові рішення надійшла касаційна скарга, в якій Вінницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, адміністративна колегія Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення від 14.03.2008 року № 13-рш та від 22.04.2008 року № 22-рш.

Рішенням від 14.03.2008 року № 13-рш по справі 06-26.20.2.1/01-08 визнано:

1) групу суб’єктів господарювання у складі ВАТ "Концерн Хлібпром", ДП "Віницяхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром", ДП "Гайсинхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром"таким суб’єктом господарювання, що протягом 2007 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів в територіальних межах Вінницької області з часткою, що перевищує 35 %;

2) дії групи суб’єктів господарювання у складі ДП "Віницяхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром"та ВАТ "Концерн Хлібпром"такими, що не відповідають вимогам п. 2 ст. 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та полягають у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку хліба та хлібобулочних виробів в межах Вінницької області шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які не можливо було б встановити за умови існування значимої конкуренції на ринку.

Рішенням від 22.04.2008 року № 22-рш визнано:

1) ДП "Віницяхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром"таким суб’єктом господарювання, що протягом 2006 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів в територіальних межах Вінницької області з часткою, що перевищує 35 %;

2) дії ДП "Віницяхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром"такими, що не відповідають вимогам п. 2 ст. 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"та полягають у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку хліба та хлібобулочних виробів в межах Вінницької області шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які не можливо було б встановити за умови існування значимої конкуренції на ринку.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції"державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України

Відповідно до ч. 1 ст. 48 вказаного Закону визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку здійснюється за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення.

Частина 1 ст. 35 Закону передбачає, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Методи, за допомогою яких визначається монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання на ринку, визначені "Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку", затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року № 49-р. (z0317-02) (надалі Методика).

Пункт 2 Методики (z0317-02) встановлює, які дії в себе може включати визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку, як-от: визначення товарних меж ринку; визначення суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб’єктів господарювання на ринку –визначення часових меж ринку.

Відповідно до п. 4.1. Методики (z0317-02) перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Відповідно до п. 5.1 Методики (z0317-02) товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вказаних вимог Методики (z0317-02) , а саме: відповідач не сформував групу взаємозамінних товарів у визначений спосіб, не здійснив визначення переліку товарів (хліба та хлібобулочних виробів), які обертаються на території Вінницької області, і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), зокрема споживчих характеристик, умов споживання, умов реалізації цін.

Відповідно до п. 3.3 Методики (z0317-02) визначення складу суб'єкта господарювання, що випускає, постачає, продає, придбаває (споживає, використовує) конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), здійснюється шляхом установлення переліку суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб), які здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншу господарську діяльність, у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, і які пов'язані відносинами, що забезпечують контроль господарської діяльності одного суб'єкта господарювання іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Антимонопольного комітету України від 22.12.2005 року № 440-р надано дозвіл ВАТ "Концерн Хлібпром"на придбання акцій ВАТ "Віницяхліб", що забезпечує покупцеві перевищення 50 % голосів у вищому органі управління емітента. Цим рішенням також визначено, що ВАТ "Концерн Хлібпром"пов’язане відносинами контролю з позивачем, ДП "Львівський хлібзавод № 5", ДП "Подільське борошно", ТОВ "Гайсинський комбінат хлібопродуктів", ДП "Магазин-гуртівня", ДП "Торговий дім "Український хліб", ДП "Ресурсна компанія", ДП "Калузький хлібокомбінат", ДП "Гайсинський комбінат хлібопродуктів", ДП "Гайсинхліб", ДП "Рівне хліб".

Згідно з ч. 1. ст. 25 Закону України "Про захист економічної конкуренції"Антимонопольний комітет України чи Адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

Відповідно до ст. 1 цього Закону суб'єкт господарювання –це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання;

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що у прийнятті спірних рішень відділення АМК не здійснювало будь-яких дій, спрямованих на встановлення переліку суб’єктів господарювання, які здійснюють у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою і які пов’язані відносинами, що забезпечують контроль господарської діяльності одного суб’єкта господарювання, для визначення складу суб’єкта господарювання, що випускає, постачає, продає, придбаває (споживає, використовує) конкретний товар, а саме –позивача, а обмежилося лише аналізом діяльності ДП "Віницяхліб"ВАТ "Концерн Хлібпром", як частини суб’єкта господарювання.

Пунктом 6.1. Методики (z0317-02) передбачено, що територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

А згідно п. 6.2. Методики (z0317-02) коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач визначив територіальними (географічними) межами ринку хліба і хлібобулочних виробів Вінницьку область.

Однак, досліджені судами попередній інстанцій докази, не підтверджують здійснення відповідачем, передбачених п. 6.1. Методикою (z0317-02) , дій, досліджень, спрямованих на встановлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання хліба і хлібобулочних виробів, що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Крім того, посилання відповідача на показник ступеня відкритості ринку – 3,57 %, визначеного ним шляхом проведення дослідження відкритості ринку хліба і хлібобулочних виробів в територіальних (географічних) межах Вінницької області, є безпідставним, оскільки ним при дослідженні відкритості ринку були використані дані про ввезення хліба і хлібобулочних виробів ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та з урахуванням наведених законодавчих норм суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання позивачів монополістами на ринку хліба і хлібобулочних виробів, а отже, і для необхідності визнання протиправними рішень відділення АМК.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення вимог ст.ст. 35, 37, 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції"при прийнятті рішення від 22.04.2008 року № 22-рш не приймалось розпорядження про початок розгляду справи та не проводились дослідження, за допомогою яких визначається монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання на ринку, передбачені Методикою (z0317-02) .

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення відповідача від 22.04.2008 року № 22-рш є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

У статті 1 Закону України від 26 листопада 1993 року N 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України", (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) АМКУ визначено як державний орган зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, що відповідає ознакам суб'єкта владних повноважень, наведеним у статті 3 КАС. Таким чином, спори за участю органів АМКУ щодо виконання ними своїх повноважень є публічно-правовими.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Частиною 3 статті 6 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Закон України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) містить спеціальні норми - щодо захисту економічної конкуренції, а також загальні - щодо порядку захисту суб'єктом господарювання прав, порушених органами АМКУ. Проте цей Закон (2210-14) не є процесуальним і після набрання чинності КАСУ (2747-15) не може визначати компетенцію судів щодо розгляду публічно-правових спорів за участю органів АМКУ.

З огляду на викладене адміністративним судам підвідомчі всі публічно-правові спори щодо рішень, дій або бездіяльності АМКУ та його органів як суб'єктів владних повноважень.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року –без змін.