Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого: судді Чалого С.Я.

Суддів: Бим М.Є.

Харченка В.В.

секретар

судового засідання Лук’яненко О.О.

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, а саме: зареєструвати за позивачем право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали адміністративної справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, відповідно до рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року за ОСОБА_4 визнано право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1, площею 132,50 кв.м., на підставі якого позивач звернувся до Київського міського бюро технічної Інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна із заявою про реєстрацію права власності на квартиру.

02 червня 2010 року відповідач відмовив у проведенні державної реєстрації права власності, оскільки така держреєстрація можлива лише після надання позивачем належним чином оформленого акту про прийняття будинку, в якому знаходиться квартира, в експлуатацію.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки на час звернення позивача до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна квартира не була прийнята у встановленому законом порядку в експлуатацію, відмова відповідача у здійсненні державної реєстрації є правомірною.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації виникають з моменту такої реєстрації (ст.3). Статтею 4 цього Закону в свою чергу передбачено право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачена у ст. 24 названого Закону, відповідно до якого у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону (1952-15) ; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (1952-15) , або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.

Аналогічна за змістом норма міститься і в п.3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюста № 7/5 від 07.02.2002р. (z0157-02) (в редакції станом на час виникнення спору).

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", реєстрація права власності проводиться на підставі визначеного переліку правовстановлюючих документів. Слід зазначити, що зазначеною статтею не передбачено як підставу для реєстрації речового права на нерухоме майно акт прийому нерухомого майна до експлуатації.

Крім цього, помилковими є посилання судів попередніх інстанцій на пункт 1,6 та пункт 3.4.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 р. (z0157-02) в редакції від 28 липня 2010 року, оскільки на момент вчинення відповідачем оскаржуваних дій (02 червня 2010 року) зазначені вище норми Тимчасового положення не були чинними.

Частиною 4 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"встановлено, що державна реєстрація проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Таким чином, судова колегія вказує, що Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності необґрунтовано відмовило позивачу в реєстрації права власності на житлову квартиру, яке визнано за ним на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року.

Зазначеним обставинам судами попередніх інстанцій оцінки надано не було, як і не було надано оцінки дій відповідача на відповідність приписам ч.3 ст. 2 КАС України.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності щодо відмови ОСОБА_3 зареєструвати за ним право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 неправомірними.

Зобов’язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності розглянути питання щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 КАС України.