Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого-судді Заїки М.М.,

суддів Співака В.І.,

Стародуба О.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,

У червні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за 2004-2006 роки.

Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 27.09.2007 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм процесуального права просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що позивачу під час його роботи суддею Попаснянського районного суду, протягом 2004-2006 років з нарахованої заробітної плати утримано податок з доходів фізичних осіб. Також встановлено що ОСОБА_2 є учасником бойових дій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на норми Конституції України (254к/96-ВР) , якими визначено гарантії незалежності суддів, згідно яких держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів та норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) відповідно до якої учасники бойових дій звільняються від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд посилався на Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , який має пріоритет над іншими Законами в частині правил оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, і якій не містить положень щодо звільнення суддів від оподаткування їх доходів.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Питання матеріального забезпечення суддів врегульовані статтею 44 Закону України «Про статус суддів»від 15.12.1995 № 2862-ХІІ. Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Проте, таке право було запроваджено Указом Президента України від 10.07.2004 № 584, в абзаці четвертому статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 № 889-ІV (889-15) для суддів не передбачено звільнення від сплати прибуткового податку. З введенням в дію цього Закону абзац 4 статті 1 Указу Президента України від 10.07.2004 № 584 втратив чинність.

Водночас, Кабінетом Міністрів України ухвалено розпорядження «Про деякі питання оплати праці суддів» від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, повязаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб, а відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять відомостей про те, що вживалися будь-які заходи щодо нарахування компенсаційних виплат ОСОБА_2

Крім того, суди не врахували та не надали належної правової оцінки тому факту, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , яке діяло лише протягом 2004 року, передбачено здійснення компенсаційних виплат у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті на 2004 рік на утримання органів судової влади, та не встановили наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України на 2004 рік.

Однак розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) діяло лише протягом 2004 року та передбачало здійснення компенсаційних виплат у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті на 2004 рік на утримання органів судової влади, разом з цим законодавством України та іншими нормативно-правовими актами не було передбачено здійснення компенсаційних виплат суддям у звязку із справлянням податку з їх заробітної плати за 2005 та 2006 роки.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Первомайського міського суду Луганської області від 27.09.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Державного казначейства України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.