Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Лосєва А.М.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року

у справі №7/111

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком»(надалі ТОВ «Голден Телеком»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків (надалі СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП)

за участю прокуратури Печерського району м.Києва

про визнання неправомірним та скасування актів (рішень), -

У вересні 2007р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними і скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП №0000504210/0 та №0000514210/0 від 02.08.2007р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2007р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009р., позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірними і скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП №0000504210/0 та №0000514210/0 від 02.08.2007р.Судові витрати присуджено на користь ТОВ«Голден Телеком»за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що працівниками СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП була здійснена планова виїзна перевірка ТОВ «Голден Телеком»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004р. по 31.03.2007р. (термін перевірки продовжувався на підставі наказу начальника СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 03.07.2007р.), за результатами якої складено акт від 23.07.2007р. за №645/42-10/19028202.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.3, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5, п.п.7.9.6 п.7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток за період, в якому була здійснена перевірка, а також п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, в якому була здійснена перевірка.

На підставі зазначеного акту відповідачем 02.08.2007р. були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000504210/0 про нарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій; №0000514210/0 про нарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обгрунтовано виходили з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Тобто, згідно з п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з п.п.5.3.3 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

При цьому, згідно п.п.4.4.1 п.4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також слід звернути увагу на лист ДПА України від 13.09.2005р. №10803/5/15-2116, в якому також зазначено про наявність конфлікту інтересів у ситуації, повязаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат при придбанні легкового автомобіля та лист ДПА України від 07.06.2006р. №6482/5/16-1516 (v6482225-06) , в якому вказано, що за такими операціями сума податку на додану вартість не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

Як зазначають суди, перевіркою встановлено, що позивачем у II та IV кварталах 2005р., І-ІV кварталах 2006р. та І кварталі 2007р. віднесено до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних фондів.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку про правомірне віднесення позивачем до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачені підприємством при придбанні легкових автомобілів, а тому донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток є безпідставним.

Що ж стосується посилань податкового органу на те, що позивачем всупереч п.п.6.1.3 п.6.1 ст.6 Регламенту міжнародного електрозвязку віднесено доходи, отримані за послуги міжнародного телекомунікаційного звязку, до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою, в той час як вони не є обєктом оподаткування цим податком, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про телекомунікації» законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України (254к/96-ВР) , цього Закону (1280-15) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері.

Статтею 73 цього ж Закону визначено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про телекомунікації, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 6 Регламенту міжнародного електрозвязку визначає порядок здійснення тарифікації та розрахунків за використання міжнародної служби електрозвязку.

Згідно з п.п.6.1.3 п.6.1 ст.6 вказаного Регламенту, на який посилається податковий органом, якщо у відповідності до національного законодавства якої-небудь країни передбачається податок на стягнення такси за міжнародні служби електрозвязку, то цим податком оподатковуються, як правило, тільки ті міжнародні послуги електрозвязку, які оплачуються клієнтами цієї країни, якщо відсутні інші угоди, що укладаються для конкретних спеціальних випадків.

Відповідно до п.2.2 ст.2 Регламенту міжнародна служба електрозвязку визначається як надання електрозвязку між підприємствами і станціями електрозвязку будь-якого типу, які знаходяться в різних країнах чи належать іншим країнам, а тому позивач має відповідні правовідносини з вищезазначеними підприємствами і станціями електрозвязку та надає їм експортні послуги в розумінні того, що ці послуги використовуються та споживаються за межами митної території України клієнтами цих підприємств-нерезидентів, що у відповідності до п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»дає право відображати доходи від цих операцій з оподаткуванням за нульовою ставкою податку на додану вартість.

При цьому, в Регламенті (995_h39) зазначається про оплату послуг міжнародного телефонного звязку клієнтами оператору, а не порядок оплати зазначених послуг одного оператора іншому оператору.

За таких обставин, суди попередній інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що послуги позивача у сфері міжнародного телекомунікаційного звязку за своїм механізмом та правовою природою є експортними, а тому відносяться до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою у відповідності до п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3, п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підсумовуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.