Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Кочана В.М.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 квітня 2010 року у справі за позовом військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_4 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі –Департамент) про стягнення заборгованості з недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років,

У січні 2010 року військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_4 звернувсь до суду з позовом, в якому просив стягнути заборгованість з відповідача недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років за 2007 рік в сумі 3021,90 гривень.

Позов мотивував тим, що відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ (далі –Закон №2240) ОСОБА_4, як мати малолітнього ОСОБА_5, має право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Проте, у 2007 році Департаментом така допомога виплачувалась їй в значно меншому розмірі.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 квітня 2010 року, позов задоволено частково. Судом зобов’язано Департамент нарахувати та виплатити ОСОБА_4 недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі статті 43 Закону №2240 за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року включно, з врахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Департамент просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з’ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 має сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснює за ним догляд та відповідно до Закону №2240 (2240-14) , отримує державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до статті 43 Закону №2240 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 7 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було зупинено на 2007 рік дію статті 43 Закону №2240.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму в розрахунку на місяць: з 1 січня –492,00 гривень, з 1 квітня –525,00 гривень, з 1 жовтня –532,00 гривень.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) пункт 7 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Відповідно до частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року ОСОБА_4 не мала права на отримання допомоги в розмірі, встановленому статтею 43 Закону №2240, оскільки дію вказаної норми Закону (2240-14) було зупинено. Однак, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради відхилити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України. (підпис)