Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої:

Гончар Л.Я.

Суддів:

Конюшко К.В.

Гордійчук М.П.

при секретарі : Домбровському І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року у справі за позовом ВАТ "Полтаваавтотранс" до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішень та приписів, -

отъехала едет

ВАТ "Полтаваавтотранс" звернулося до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішень та приписів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що постановою КМУ №125 від 27.02.2008 року (125-2008-п) виключений п.42 з Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (176-97-п) , затверджених постановою КМУ №176 від 18.02.2009 року (далі - Правила) про здійснення оплати послуг автостанцій особами, що мають право пільгового проїзду. Вважає, що виключення даного пункту не свідчить про наявність заборони стягувати дану плату або про факт встановлення пільг на сплату автостанційних послуг. Позивач просив суд визнати протиправним та скасувати Припис № 200/1-13/1290 від 03.07.2009, Припис № 200/1-13/1292 від 03.07.2009, Припис № 200/1-13/1291 від 03.07.2009, Припис № 200/1-13/1289 від 03.07.2009 та рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області № 98 від 02.07.2009 р., № 99 від 02.07.2009 р., №100 від 02.07.2009 р. і № 101 від 02.07.2009 р. про застосування економічних санкцій до ВАТ "Полтаваавтотранс".

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішеннями Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області №№ 99,98,100,101від 02.07.2009 року до ВАТ "Полтаваавтотранс"застосовані економічні санкції за порушення державної дисципліни цін при реалізації квитків пільговый категорії пасажирів на міжміські та приміські маршрути через автостанції підприємства.

Суд попередніх інстанцій, задовольняючи позов, прийшли до висновку, що право безоплатного проїзду, надане окремим категоріям громадян, не включає права безоплатного користування послугами автостанції і при придбанні квитка на пільговий проїзд такі громадяни сплачують лише обов’язкові послуги та, в разі наявності, сплачують послуги попереднього продажу квитка.

Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють дійсні права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт"від 23 лютого 2006 року №3492-IV, автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.

За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Послуги автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, пасажирам надаються за плату.

Суди вірно зазначили, що правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту встановлено, що особи, які користуються пільгами в здійсненні оплати поїздки міжміськими маршрутами, звертаються у квіткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квітка на пільговий проїзд.

Правилами дано визначення термінів автостанційний збір та вартість проїзду, які в сукупності складають вартість квітка.

При цьому вартість проїзду, це сума за якою автомобільний перевізник здійснює перевезення пасажирів, що включає вартість за тарифом, податок на додану вартість та страховий платіж.

Вартість квитка, це сума що складається з вартості проїзду автобусом, автостаційного збору, та плати за послуги з попереднього продажу квитків ( за наявності такової)

Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція.

З матеріалів справи вбачається, що розмір автостаційного збору на рівні 10% від вартості проїзду було встановлено позивачем на підставі наказів підприємства № 15 від 31.01.06 року та № 58 від 18.04.08 року за погодженням з Полтавською облдержадміністрацією, що повністю узгоджується з правилами надання послуг автомобільного транспорту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що автостанційні послуги є окремим видом послуг, за надання яких стягується автостанційний збір, який не є платою за проїзд.

Крім того, послуги автостанції виділені окремою статтею Закону (2344-14) , як додаткові послуги, пов’язані з проїздом пасажирів, а тому пільги по сплаті вартості проїзду, встановлені ст. 37 цього Закону не можуть також розповсюджуватись на даний вид послуг.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року не встановлено.

Керуючись наведеним, ст.ст. 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.