Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Бим М.Є.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу малого приватного підприємства "Офис" на постанову господарського суду м.Севастополя від 03 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року у справі за позовом Севастопольського міського центру зайнятості до малого приватного підприємства "Офис" про стягнення штрафу у розмірі 850,00 грн., -

Постановою господарського суду м.Севастополя від 03 лютого 2009 року залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року позов Севастопольського міського центру зайнятості до малого приватного підприємства "Офис" про стягнення штрафу у розмірі 850,00 грн. задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, в позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2008 року інспекцією Севастопольського міського центру зайнятості була проведена додаткова перевірка дотримання законодавства про зайнятість населення малим приватним підприємством "ОФИС". Було встановлено, що власником МПП "Офис" відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України та пункту 4.4. Статуту підприємства, призначено керівником –директором підприємства громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, чим було порушено ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення", про що було складено акт № 212.

Порушення вимог ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення", спричинило за собою застосування до МПП "ОФИС"штрафних санкцій у розмірі 850,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, між власником МПП "ОФИС"і громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 був укладений трудовий договір без дозволу державної служби зайнятості України, що в свою чергу, є порушенням чинного законодавства України у сфері зайнятості населення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на їх правомірність та обґрунтованість та враховуючи наступне.

Згідно до ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення"№ 803-ХП від 01.03.1991 року, іноземці та особи без громадянства, яки прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише при наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості України стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратому розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підлягання внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Аналізуючи п.2 Контракту та Статут МПП "ОФИС", суди дійшли вірних висновків про те, що органами управління та контролю підприємства є власник та директор, що призначається на посаду власником, тобто керівний склад підприємства складається з власника та директора, а саме: власника та директора підприємства, з яким безстрокового укладений контракт № 1 від 31 грудня 2004 року.

Відповідно до пункту 7.3 Статуту підприємства оплата праці і преміювання працівників, у тому числі й керівного складу, проводить в межах фонду оплати праці.

Таким чином, не дивлячись на те, що у пункті 4 контракту № 1 від 31 грудня 2004 року вказано, що директор МПП "ОФИС", в визначений строк отримує винагороду, у новий редакції Статуту підприємства за 2006 рік, передбачено, що оплата праці і преміювання проводиться в межах фонду оплати праці.

Крім того, судами встановлено, що директор підприємства є його повноцінним керівником; постійно, а не тимчасово займається керівництвом роботи підприємства відповідно до його господарських планів; заохоченням працівників і накладенням на них стягнень; прийомом та звільненням працівників підприємства та інше. Директор без довіреності діє від імені підприємства, представляє його інтереси у всіх установах, підприємства і організаціях. До виняткової компетенції власника відноситься визначення умов оплати праці директора підприємства. Тобто директорові гарантується оплата праці, яка по суті є заробітною платою, яка сплачується в межах фонду оплати праці.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про застосування до відповідача штрафу за порушення законодавства про зайнятість населення є правильним.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу малого приватного підприємства "Офис" залишити без задоволення, а постанову господарського суду м.Севастополя від 03 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.