Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року

у справі № 6/223

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року, позов Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики" (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва (далі –відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000592302/0 від 08 лютого 2008 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ВАТ "Київський завод реле та автоматики"за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року та прийняти нове рішення –про відмову в позові в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ "Київський завод реле та автоматики"з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Грант"за періоди: вересень, жовтень, листопад 2007 року, за результатами якої складено акт № 1499/23-02/00214853 від 30 січня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000592302/0 від 08 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1 375 312,90 грн. (951 147,00 грн. –основний платіж, 424 165,90 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої в рамках договірної ціни ТОВ "Грант"протягом 2007 року, що більше ніж на 20 відсотків відрізняється від звичайної ціни за 1 кг. напівфабрикату "Вет-Блу", яка в 2007 році, на думку відповідача, складала 3,80 - 5,00 доларів США за кг.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України № 39/08-08 від 21 січня 2008 року.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ "Грант" укладено договір постачання № 27/09/07 від 27 вересня 2007 року, на виконання умов якого ВАТ "Київський завод реле та автоматики"придбано у ТОВ "Грант"шкіряний напівфабрикат "Вет-Блу"несортований.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Так, згідно із специфікацією № 1 до договору постачання № 27/09/07 від 27 вересня 2007 року загальна вартість договору становить 8 718 393,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість –1 453 065,50 грн.).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов’язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" (817/98) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з’ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація –надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України № 39/08-08 від 21 січня 2008 року не може вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .