Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 16.02.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2010

у справі № 2а-289/10/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства "Луганський патронний завод"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції

у м. Луганську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Закрите акціонерне товариство "Луганський патронний завод" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення № 0001152360/0 від 31.12.2009, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) у розмірі 1502420 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2010 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень, листопад 2008 року, що декларувалось в період з 01.02.2008 по 30.10.2008 та складено актом № 1168/23-616/32201889 від 24.12.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001152360/0 від 31.12.2009, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1502420 грн.

Перевіркою встановлено порушення ст. 1, пп. 7.7.2, п. 7.7, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за липень 2008 року на 781067 грн., за листопад 2008 року на 602143 грн., за грудень 2008 року на 119210 грн.

Достовірність декларування сум бюджетного відшкодування у декларації за липень 2008 року в розмірі 1094916 грн., за листопад 2008 року в розмірі 1336700 грн., за грудень 2008 року в розмірі 267547 грн. буде підтверджено після від слідкування ланцюга постачання в рамках дії наказу ДПА України № 350 від 18.08.2005 (v0350225-05) .

Відповідно до пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

За змістом пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

На час здійснення господарських операцій ПП "ДОНБАСЄВРОСЕРВІС-ХХІ" включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, крім того згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 16.01.2009 до ЄДР внесено інформацію щодо відсутності юридичної особи за адресою: м. Луганськ, квартал Ленінського Комсомолу, будинок 8, квартира 130, тобто підприємство не виключено з ЄДРПОУ.

Судами попередніх інстанцій досліджено товарність угод, виконання яких підтверджується актами прийому-передачі, податковими накладними які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством, платіжними дорученнями про перерахування коштів за товар по угодам та за виконанні роботи.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що оскільки сам по собі факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари по вищезазначеним договорам постачання, не є підставою для висновків про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2010 у справі № 2а-289/10/1270 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2010 у справі № 2а-289/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .