Вищий адміністративний суд України у складі:

секретаря судового засідання Сесемко А.О.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Леге Лата", Товариство з обмеженою відповідальністю "Реф'юдж" про стягнення коштів,

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути в доход держави з ВАТ КБ "Надра"кошти, одержані за кредитними договорами про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитуванням № 27/6/2008/840-К/79 від 05.12.2008 року та № 27/6/2008/840-К/78 від 05.12.2008 року у розмірі 410 640 292, 91 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну позапланову документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "Надра"з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій ВАТ КБ "Надра"з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"за період з 01.01.2007 по 30.06.2009 року, про що складено акт від 30.10.2009 року № 480/43-10/20025456.

В даному акті перевірки позивачем зазначено, що між ВАТ КБ "Надра"і ТОВ "Леге Лата" та ТОВ "Реф’юдж"були укладені договори про відкриття акредитивних ліній і обслуговування документарних акредитивів, в результаті чого в кінці 2008 р. у ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"виникла заборгованість по оплаті акредитивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наявності протиправного умислу зі сторони відповідача при укладенні Банком Кредитних договорів з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж", оскільки вказані договори не відповідають обов’язковим умовам чинності правочинів, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до "Методичних рекомендацій органів ДПС по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами"(Лист ДПА України від 03.02.2009 р. N 2012/7/10-1017 (v2012225-09) ), за змістом ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном держави, учинений з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемний (не створює юридичних наслідків).

Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст. 208 Господарського кодексу України.

Положення ст. 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 ст. 203 та частиною 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна - фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи

держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону

комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне

відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ КБ "Надра"і ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"17.05.2007 та 05.12.2007 відповідно, укладено договори про відкриття акредитивних ліній і обслуговування документарних акредитивів, в результаті чого в кінці 2008 року у вказаних підприємств виникла заборгованість по оплаті акредитивів, що підтверджується матеріалами перевірки (стор. 10, 14 Акту).

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Правління ВАТ КБ "Надра"(протокол № 40 від 03.12.2008) вирішено відкрити мультивалютну кредитну лінію з траншевим режимом кредитування вказаним підприємствам. Відповідно до п.п. 1.3 п.1 кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії від 05.12.2008, кредитна лінія надається позичальнику на фінансування оплати по акредитивах, що були відкриті або відкриватимуться позичальнику Банком. Видача коштів в межах кредитної лінії здійснюється після подачі Позичальником письмової заявки (пп. 1.2.1), оформлення договорів застави (пп. 1.2.2) та підписання окремих додаткових угод, що є невід’ємною частиною договору, в яких обумовлюється сума кожного окремого траншу, строки його повернення, розмір відсоткової ставки (пп. 1.2.3). При цьому, подача Позичальником письмової заявки є його обов’язком (п. 3.2). Відповідно до п. 3.1.1 по мірі надання позичальником письмових заявок на видачу траншів в межах кредитної лінії та після підписання окремих додаткових угод Банк зобов’язаний надати позичальнику транші у безготівковій формі.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 26.12.2008 до кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії від 05.12.2008 Банком 31.12.2008 перераховано грошові кошти на рахунок № 28092800002501 в рахунок погашення заборгованості, що виникла за раніше оплаченими акредитивами (стор. 19, 23 том 1). Вказане знаходить підтвердження в Постанові слідчого від 21.09.2009 (стор. 38 том 1).

Колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що Банком виконано істотні умови договору та на підставі додаткових угод проведено перерахування коштів на погашення заборгованості по акредитивах, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Тому відсутні підстави стверджувати, що укладені правочини не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Прокуратурою м. Києва порушена кримінальна справа № 50-5548, за фактом заволодіння майном ТОВ "Леге Лата" та ТОВ "Реф’юдж"в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, вчиненого службовими особами ВАТ КБ "Надра"за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Постановою від 07.10.2009 ОСОБА_4, який займав посаду Голови правління - президента ВАТ Банку "Надра", притягнуто як обвинуваченого у скоєнні злочину.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність протиправного умислу зі сторони відповідача при укладенні Банком кредитних договорів з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж", з огляду на наступне.

Санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт вчинення правочину з порушенням ст. 203 ЦК України та невиконанням істотних умов договору однією із сторін договору. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на протиправність умислу лише зі сторони відповідача. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише Постановою від 07.10.2009 про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_4, який займав посаду Голови правління - президента ВАТ Банку "Надра".

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, вироку по кримінальній справі № 50-5548 суду не надано. Тобто докази вини відповідача відсутні.

Заволодіння грошовими коштами ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж", є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію, натомість не є підставою для визнання правочину, укладеного між Банком і підприємствами-позичальниками нікчемним.

У рішеннях судів попередніх інстанцій відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що, укладаючи кредитні договори, сторони діяли з метою, незаконного заволодіння майном держави, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судами, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що Позивачем не доведено факту невідповідності правочинів інтересам держави і суспільства з метою незаконного заволодіння майном держави та наявності протиправного умислу у сторін договору.

А відтак, у податкової служби відсутнє право на звернення до суду на підставі п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" із позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем до справи залучено позовні заяви ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"про недійсність господарського зобов’язання, а саме кредитних договорів від 05.12.2008 (стор. 157-158, 194-197 том 1), в зв’язку з тим, що кредитні кошти вказані підприємства не отримували, а тому Банком не повинні були нараховуватись відсотки за користування кредитними коштами.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано доказів визнання ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"вищевказаних правочинів недійсними.

Також, судами попередніх інстанцій помилково не взято до уваги рішення Господарського суду м. Києва по справах № 34/426 від 09.09,2009 та № 33/375 від 20.10.2009 про стягнення з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж" заборгованості. Предметом розгляду вказаних справ були укладені між Банком та Товариствами договори про відкриття акредитивної лінії і обслуговування документарних акредитивів від 17.05.2007 і 05.12.2007, кредитні договори про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування від 05.12.2008.

У судові засідання представники Товариств не з з’явились, не реалізував таким чином своє процесуальне право на участь в судових засіданнях господарського суду.

Слід зазначити, що рішення Господарського суду м. Києва не були переглянуті в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, підприємствами-позичальниками не оскаржене господарське зобов'язання (а саме: кредитні договори про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування від 05.12.2008), як таке, що не відповідає вимогам закону, а заборгованість за вказаним зобов’язанням визнана в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін, у разі виконання зобов'язання обома сторонами, в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 ст. 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 цього Кодексу. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Спірний договір було укладено 05.12.2008 року, кошти перераховані 31.12.2008 року, а позовна заява була подана до суду 29.04.2011, тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченої ст. 250 цього Кодексу.

Таким чином, застосування до Товариства адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил здійснення господарської діяльності пізніш як через один рік з дня такого порушення є неправомірним.

Додатково колегія суддів зазначає, що дана правова позиція, цілком узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема з постановою №171/11 від 17.10.2011 №21-241а11 у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Пансіонат "Море"до державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим про визнання недійсним рішення.

Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Судами попередніх інстанцій не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам Відповідача і що ці наміри спрямовані на незаконне заволодіння майном держави. Не посилається на такі обставини і позивач.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної вважає помилковим висновок судів попередніх інстанції про порушення відповідачем публічного порядку укладання вищезазначених договорів з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, та про наявність законних підстав для стягнення з ВАТ КБ "Надра"в доход держави 410 640 292,91 грн. одержаних за кредитними договорами про надання мультивіалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, не відповідає обставинам справи та ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"–задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року –скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України у складі:

секретаря судового засідання Сесемко А.О.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Леге Лата", Товариство з обмеженою відповідальністю "Реф'юдж" про стягнення коштів.

Керуючись ст. ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"–задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року –скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.