Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ (далі –УМВС) України в Івано-Франківській області, третя особа - начальник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання протиправним наказу та поновлення на роботі,

У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом. Позивач зазначав, що наказом начальника УМВС України в Івано-Франківській області від 09 жовтня 2007 року №119 о/с звільнений з органів внутрішніх справ з 09 жовтня 2007 року за пунктом 63 "є"(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі –Положення). Вважаючи своє звільнення незаконним, просить суд визнати протиправним наказ УМВС України в Івано-Франківській області від 09 жовтня 2007 року №119 о/с, поновити на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у сумі 5000,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права. Вказує, що наказ про його звільнення виданий безпідставно, службове розслідування відповідач не проводив і з самим наказом його не ознайомлювали. Крім того, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного стягнення і може провадитись у випадках систематичного порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ. Зазначає, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин, проте суди цього не врахували і безпідставно відмовили у поновленні пропущеного строку звернення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 27 січня 2004 року по 09 жовтня 2007 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

За грубе порушення вимог Присяги, Закону України "Про міліцію" (565-12) , наказом начальника Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області позивача відсторонено від несення служби протягом доби 01 вересня 2007 року та зобов’язано начальника відділу по роботі з персоналом провести службову перевірку та підготувати матеріали на розгляд кадрової комісії УМВС в області питання про доцільність перебування в органах внутрішніх справ сержанта міліції ОСОБА_4 (а.с.32).

На підставі матеріалів службового розслідування встановлено факт запізнення та відсутності на роботі 01 вересня 2007 року з 8.00 до 9.20 міліціонера групи конвойної служби сержанта міліції ОСОБА_4 Крім того, під час медичного огляду від 01 вересня 2007 року встановлено факт перебування позивача в стані алкогольного сп’яніння, про що складений протокол №399.

Наказом начальника УМВС України в Івано-Франківській області від 09 жовтня 2007 року №119 о/с ОСОБА_4 звільнено за пунктом 63 "є"(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) .

Згідно з підпунктом "є"пункту 63 Положення (114-91-п) особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV (3460-15) (далі –Дисциплінарний статут ОВС) за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (3460-15) .

Таким чином, підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення дисципліни або вчинення дисциплінарного проступку. Для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення або факт вчинення проступку.

Факт запізнення та відсутності позивача на проведенні інструктажу добового наряду та перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп’яніння 01 вересня 2007 року об 10.00 годині встановлено висновком службового розслідування від 15 вересня 2007 року, протоколом медичного огляду від 01 вересня 2007 року №399, поясненнями ОСОБА_4 (а.с.29,31).

Статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС передбачено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання (частина 7 статті 13 Статуту).

Отже, вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення з урахуванням наявності дисциплінарного проступку та вини.

Посилання позивача на те, що звільнення як крайній захід дисциплінарного стягнення може провадитись за систематичне порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ, не ґрунтуються на вимогах закону. Такі умови містились у пункті 27 глави 25 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року N 1368-XII (1368-12) , який втратив чинність 05 квітня 2006 року згідно із Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV (3460-15) .

Таким чином, оцінюючи докази, які є у справі, в тому числі висновки службового розслідування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що суб’єкт владних повноважень, вирішуючи питання про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, діяв в діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений законодавством. Тому суди обгрунотовано відмовили у задоволенні позову.

Враховуючи, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, позовні вимоги ОСОБА_4 у цій частині також задоволенню не підлягали.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої ст. 224 КАС України, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.