Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, міського голови м. Білгород-Дністровський - Даценка М. М. про визнання дій протиправними, недійсним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку та відшкодування моральної шкоди,

У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що працювала на посаді начальника відділу культури Білгород-Дністровської міської ради, з якої звільнена 25 вересня 2007 року розпорядженням міського голови від 24 вересня 2007 року №170-к у зв’язку із закінченням терміну перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Вважає звільнення незаконним, оскільки її звільнено з займаної посади у період тимчасової непрацездатності. Просила визнати протиправним розпорядження Білгород - Дністровського міського голови від 24 вересня 2007 року №170-к, поновити її на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 51524, 59 грн та відшкодувати моральну шкоду в сумі 43437,80 грн.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року скасовано та прийнято нову постанову про часткову задоволення позову. Зобов’язано голову Білгород-Дністровської міської ради Одеської області внести зміни до розпорядження №170-к від 24 вересня 2007 року про звільнення ОСОБА_4 в частині дати звільнення з 25 вересня 2007 року на 03 листопада 2007 року із врахуванням періоду непрацездатності. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про зміну рішення суду апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема не дана належна оцінка дійсним обставинам справи та не досліджено усі докази у справі. Вказує, що згідно статті 56 Конституції України, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування і, відповідно до статті 237-1 КЗпП України, власник зобов’язаний відшкодувати працівнику моральну шкоду у разі, якщо є порушення його законних прав.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 2000 року ОСОБА_4 працювала на посаді начальника відділу культури Білгород –Дністровської міської ради. Розпорядженнями міського голови від 23 вересня 2005 року №125-к та від 30 серпня 2006 року №161-к позивачу двічі продовжувався строк перебування на службі в органах місцевого самоврядування на один рік з 26 вересня 2005 року по 25 вересня 2007 року включно.

Розпорядженням міського голови №170-к від 24 вересня 2007 року позивача звільнено з займаної посади відповідно до статті 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"у зв’язку з закінченням терміну перебування на службі в органах місцевого самоврядування з 25 вересня 2007 року.

З матеріалів справи видно, що з 22 вересня 2007 року по 03 листопада 2007 року позивач хворіла.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та зобов’язуючи голову Білгород-Дністровської міської ради Одеської області внести зміни до розпорядження №170-к від 24 вересня 2007 року, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) України (322-08) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Проте з таким висновками погодитись не можливо з огляду на наступне.

Загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулюються Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) .

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може бути продовжено, але не більш як на 5 років за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 двічі продовжували термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування і з 25 вересня 2007 року її звільнено за пунктом 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) на підставі статті 18 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) , служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , цим та іншими законами України.

Правила частини 3 статті 40 КЗпП України поширюються на випадки звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що суб'єкти владних повноважень діяли в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушили права позивача.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково

Отже рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року скасувати, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2008 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.