Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Федорова М.О., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього судового засідання касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "ПВК Кремінь" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "ПВК Кремінь" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкових вимог та визнання неправомірним застосування застави та опису активів задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції у справі, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками Кременчуцькою ОДПІ у період з 02.09.2008 року по 29.09.2008 проведено планову виїзну перевірку ЗАТ "ПВК

Кремінь" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.01.2007 по 30.06.2008.

За результатами перевірки складено акт від 29.09.2008 № 2732/23-210/34890725, у якому зафіксовані зокрема, порушення позивачем: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.1 пункт 7.4. статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (далі - Закон України N 334/94-ВР (334/94-ВР) ), а саме: занижений податок на прибуток за 2007 рік на 4617 грн., в тому числі за 3 квартал 2007 року на 3587 грн, 4 квартал 2007 р. на 1030 грн. за 1 півріччя 2008 року на 24634 грн., в т.ч. за 1 квартал 2008 року - на 5401 грн. за 2 квартал 2008 року - 19233 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення 09.10.2008 року №0002822301/0/2888 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 33 998 грн. з них: за основним платежем у сумі 29 25 1 грн. та за штрафними санкціями в сумі 4747 грн.

Не погодившись із зазначеним повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його у адміністративному порядку.

Кременчуцькою ОДПІ за результатами розгляду в адміністративному порядку скарг позивача, які залишено без задоволення, складено та надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення №0002822301/1/4014 від 24.12.2008р., №20002822301/2/868 від 25.03.2009 року якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 33 998 грн. з них: за основним платежем у сумі 29 251 грн. та за штрафними санкціями в сумі 4747 грн., а також було збільшено на 2925 грн. штрафні санкції, про що винесено податкове повідомлення-рішення № 0003712301/1/4015 від 24.12.2008 року.

11.02.2009 року Кременчуцькою ОДПІ винесено першу податкову вимогу № 1/205, щодо суми 2925,00 грн., а 17.06.2009 року винесено другу податкову вимогу №2/748 на суму 2925,00 грн.

05.05.2009 року було складено акт №18/24-135 опису активів ЗАТ "ПВК Кремінь" на які поширюється право податкової застави та 12.05.2009 року податкову заставу зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом № 2343327 від 12.05.2009 року, наданим Полтавською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Щодо висновку відповідача, що позивачем реалізація масла вершкового в березні 2008 року здійснювалась ТОВ "Компанія "МалКом", яка є пов'язаною особою ЗАТ "ПВК Кремінь", за цінами нижчими від цін реалізації СГД ОСОБА_1, тому відповідно і обчислено дохід за звичайними цінами, що діяли на дату продажу масла вершкового СГД ОСОБА_1, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає оподаткування операцій саме із пов'язаними особами.

Згідно із підпунктом 7.4.2 пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон України N 334/94-ВР (334/94-ВР) ) витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

За приписами п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпункт 1.20.8. пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР визначає, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) , покладає на податковий орган у, порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право

надати запит.; а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ціна договору вважається справедливою ринковою ціною, а обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону (334/94-ВР) передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладенні на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги втратою товарами якості або інших властивостей: закінченням (наближенням дати закінчення)

строку зберігання (придатності, реалізації): збутом неліквідних або низьколіквідних товарів: маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки: наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що при наданні оцінки правильності донарахування податкових зобов'язань при визначенні рівня звичайних цін податковий орган мав діяти з дотриманням вищенаведених приписів п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 1.26 Закону України № 334/94-ВР (334/94-ВР) , пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її

чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем під час проведення перевірки було помилково проведено співставлення умов договору з ТОВ "Компанія МалКом" з умовами договору, укладеного з СГД ОСОБА_1

Відповідно до п.п. 1.20.5. п. 1.20 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР передбачено, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів даного пункту, то для доказу обгрунтування її рівня можуть бути взяті до уваги правила, визначені відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено факти заниження позивачем валового доходу від реалізації масла вершкового в 2 кварталі 2008 року на загальну суму 36 900,00 грн., що в свою чергу виключає нарахування податкового зобов'язання із податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат за 2007 рік в розмірі 18 468,00 грн. в т.ч. за 3 квартал 2007 року - 14348.00 грн., за 4 квартал 2007 року - 4120,00 грн., за І півріччя 2008 року - 61 635.0 грн. в т.ч. за 1 квартал 2008 року - 21 602,00 грн., за 2 квартал 2008 року в розмірі 40 033,00 грн. внаслідок віднесення до складу валових витрат вартість отриманих від фізичних осіб транспортних послуг без повного документального підтвердження фактичного їх отримання, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України N 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ст. 9 Закону України № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України N 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності належним чином оформлених актів виконаних робіт, оскільки акти надані позивачем щодо виконаних робіт, відповідно до договорів перевезення, містять всі реквізити передбачені ст. 9 Закону України № 996 що стосуються надання послуг з перевезення.

Щодо, позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування першої та другої податкової вимог, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 Закону України № 2181-ПІ при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-111 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Абзацом "а" підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-111 встановлено, що перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк, а абзацом "б" цієї ж норми визначено, що друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181 -III єдиною підставою для нарахування сум штрафних, санкцій відповідно до зазначеної норми є нарахування суми податкового зобов'язання (основного платежу) податковим органом.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність винесення відповідачем першої (№ 1/205 від 11.02.2009 р.) та другої (№ 2/748 17.06.2009 р.) податкової вимоги.

Щодо частини позовних вимог про визнання неправомірним опису активів платника податків та застосування застави на активи платника податків ЗАТ "ПВК Кремінь" колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України № 2181-111 передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Згідно із п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 зазначеного Закону України встановлено, що активи платника податків звільняються з податкової застави з дня отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

Підставою для звільнення активів підприємства з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами "а" - "ж" підпункту 8.7.1 цього пункту. Перелік відповідних документів визначається за правилами, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.