Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року у справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оволайн ЛТД" про стягнення заборгованості,

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оволайн ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2008 році були порушені вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо працевлаштування інвалідів у кількості 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2009 року позов задоволено частково.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Частинами 1, 2, 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 за 2008 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 2251 особи, фонд оплати праці штатних працівників –14 516 200 грн. 00 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника –6 448 грн 78 коп.

Отже норматив робочих місць, створених для інвалідів, на підприємстві становить 90 місць.

У 2008 році на підприємстві працювало 14 інвалідів.

Частково відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підприємстві створено 18 робочих місць для інвалідів, а тому штрафні санкції підлягають сплаті за 58 місць (90-14-18).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що, незважаючи на те, що кількість працюючих у відповідача інвалідів не відповідала нормативу, встановленому ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем здійснені всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів, а саме: створені місця для працевлаштування інвалідів, крім того, до центру зайнятості подавалися звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-ІУ (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, у 2008 року відповідач щомісячно подавав до Івано-Франківського районного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН щодо наявності на підприємстві вакансій для інвалідів.

На думку суду апеляційної інстанції, такі обставини свідчать про вчинення відповідачем всіх необхідних дій для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-ІУ (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Такі вимоги закону реалізуються відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", за якою підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Як установлено судами, на виконання вимог законодавства Підприємство щомісячно направляло до центру зайнятості звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів.

За таких підстав, у зв’язку з тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.