Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 у справі № 2а-24827/08/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-постачальна компанія "Метко"

до Харківської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2008 № 0004021520/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 27 303,15 грн.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція донарахувала податкові зобов’язання з ПДВ, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, тому позивач не може нести відповідальність ні за декларування, ні за виконання контрагентами своїх податкових зобов’язань, а також за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у реєстрі.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст. 4 та ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, податковий орган послався на те, що в рельтататі співпоставлення податкових декларацій з ПДВ позивача щодо визначеня податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів має місце порушення позивачем правил оподаткування.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами, приймаючи спірне податкове повідомлення –рішення, податковий орган виходив з того, що позивачем занижено податкові зобов'язання та не підтверджено право на податковий кредит у звязку з тим, що: судом контрагента позивача (ТОВ "Кубер Трейд") визнано банкрутом, позивачем невоєчасно визначено суму податку за результатами господарських операцій з контрагентами ВАТ "Кам'янський машинобудівний завод" та ТОВ "Крампромекспорт", конрагент ТОВ "Інвестагротрейд" не задекларував свої податкові зобов'язання зі сплати податку.

Судами також встановлено, що на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція встановила порушення позивачем пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом (168/97-ВР) зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 цього Закону платники податку, визначені у пп. "а" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, відповідальність за сплату ПДВ до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.3.1 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , позивачем було задекларовано податкові зобов’язання за першою подією.

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Як убачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцями –ТОВ "Інвестагротрейд" та ТОВ "Будрішення"; господарські операції підтвердені первинними документами.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 у справі № 2а-24827/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 КАС України (2747-15) .