Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 на постанову господарського суду Полтавської області від 07.04.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008 у справі № 3/247 (№ 22-а-4593/08)

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4

до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області,

третя особа Хорольська міжрайонна державна податкова інспекція Полтавської області

про визнання частково нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 заявлено позовні вимоги (із зміною) визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 16.07.2007 № 0002651701/0, від 29.10.2007 № 0002651701/1 та від 13.11.2007 № 0002651701/2 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 162 492,00 грн.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, в позові відмовлено.

Зазначені судові рішення вмотивовані висновком про те, що покупець товарів (послуг) немає законодавчих підстав формувати податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих продавцем таких товарів (послуг), який не є платником податку на дадану вартість.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, у касаційній скарзі позивач зазначив, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачену єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку –покупця податкової накладної чи митної декларації.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами, приймаючи спірні податкові повідомлення –рішення, податковий орган виходив з того, що контрагент позивача (СПД –ФО ОСОБА_5) - постачальник товарів (послуг), придбання яких стало підставою для формування податкового кредиту, на момент вчинення відповідної господарської операції не мав статусу платника податку на додану вартість.

Передметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовуют обґрунтованість визначення податкового кредиту.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Починаючи з дати анулювання реєстрації платника податку на додану вартість такий платник втрачає право на виписування податкових накладних.

Фальшивість документа, що надає право або звільняє від обов’язків, може бути підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і право на формування податкового кредиту.

Як встановлено судами, податковим органом було надано докази про те, що на момент вчинення господарських операцій, за результатами яких позивачем було сформовано податковий кредит, контрагент позивача (СПД –ФО ОСОБА_5) відповідно до пп. "а"п. 9.8 ст. 9 Закона № 168/97-ВР був знят з обліку та виключен з Реєстру платників податку на додану вартість за власною ініціативою.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що податкові накладні, видані контрагентом позивача (СПД –ФО ОСОБА_5), є недійсними як такі, що видані іншою особою, ніж платник податку, тому визначення податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій є правомірними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 відхилити.

Постанову господарського суду Полтавської області від 07.04.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008 у справі № 3/247 (№ 22-а-4593/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.