К-39008/10-С Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - 14.02.2012 Прийняття

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року, позов Державного підприємства заводу "Електроважмаш"(далі –позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі –відповідач) задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000290854/0 від 03 лютого 2010 року та № 0000270854/0 від 03 лютого 2010 року. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0000300854 від 03 лютого 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000310854/0 від 03 лютого 2010 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2008 року на 207 564,00 грн. та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 103 782,00 грн. В частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000310854/0 від 03 лютого 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 року на 15 592,00 грн. та визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7 796,00 грн. відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП заводу "Електроважмаш"державне мито в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року в частині задоволення позову з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову, а в іншій частині – залишити без змін.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП заводу "Електроважмаш"з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 140/23-106/00213121 від 19 січня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000290854/0 від 03 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 32 629 971,70 грн. (17 010 763,00 грн. –основний платіж, 15 619 208,70 грн. –штрафні (фінансові) санкції), № 0000310854/0 від 03 лютого 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 223 156,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 111 578,00 грн., № 0000270854/0 від 03 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об’єднань), що вилучається до бюджету, в розмірі 5 953 409,70 грн. (4 413 332,00 грн. –основний платіж, 1 540 077,70 грн. –штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0000300854 від 03 лютого 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 550,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.10.5, 7.10.7, 7.10.9 пункту 7.10 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) у зв’язку з нездійсненням при визначенні суми доходу за довгостроковими контрактами перерахунку такої суми в гривневий еквівалент за офіційним курсом Національного банку України, що діє на кожну останню дату податкового періоду.

Також, встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки, позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за правочинами, які не спричинили реальних правових наслідків.

Крім того, встановлено порушення позивачем статті 61 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пункту 1 Порядку відрахування у 2008 році державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2008 року № 158 (158-2008-п) , статті 59 Закону України від 28 грудня 2008 року № 835-VІ "Про Державний бюджет України на 2009 рік"у зв’язку із заниженням доходів від реалізації експортованих товарів, що, в свою чергу, призвело до заниження частини чистого прибутку (доходу), що відраховується до Державного бюджету.

Серед іншого, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.12 пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (z0218-98) , (далі –Інструкція) та пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з огляду на ненадання одержувачами коштів платіжних документів для підтвердження сплати за проживання в готелях під час перебування у відрядженні та неможливість ідентифікувати суб’єктів господарської діяльності, які надавали послуги відрядженим особам, за пошуково-довідковими системами податкової служби.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.10.2 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР під терміном "довгостроковий договір (контракт)"слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу "інжиніринг", науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем із замовниками-нерезидентами укладено ряд довгострокових договорів на виготовлення та поставку комплектуючих та запасних частин, ціна яких визначена в іноземній валюті.

При цьому, згідно з наказом № 514а від 17 серпня 2005 року позивачем обрано особливий порядок оподаткування результатів діяльності за довгостроковими контрактами, який регламентується положеннями пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з підпунктом 7.10.3 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв’язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту.

Підпунктом 7.10.4 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового контракту.

Відповідно до підпункту 7.10.5 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход виконавців у звітному періоді визначається як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту.

Згідно з підпунктом 7.10.7 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті.

Як встановлено судами, оплата за довгостроковими договорами (контрактами) відбувалась шляхом нарахування та сплати авансових платежів (тобто, на умовах попередньої оплати).

Підпунктом 7.10.8 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для цілей оподаткування суми авансів або передоплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту), відносяться до складу валового доходу такого виконавця виключно у межах сум, визначених згідно із підпунктом 7.10.5 цього пункту.

Відповідно до пункту 7.10.9 пункту 7.10 статті 7 Закону № 334/94-ВР після завершення довгострокового договору (контракту) виконавець здійснює перерахунок сум податкових зобов’язань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору (контракту), визначаючи фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контакту) як співвідношення витрат відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат, понесених (нарахованих) виконавцем при виконанні довгострокового договору (контракту), та доход таких періодів як добуток кінцевої договірної ціни об’єкта довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту).

Згідно із статтею 5 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(далі – Закону № 996-XIV (996-14) ) підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, суми іноземної валюти, отримані у вигляді авансових платежів за довгостроковими контрактами, формувались позивачем у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату такого отримання, а суми іноземної валюти, які залишились несплаченими, нараховувались у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату останнього платежу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно визначались суми доходів від операцій з іноземною валютою.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 (z0515-00) , операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів і витрат).

Разом з тим, як встановлено судами, отримання авансових платежів передувало даті відвантаження товару, у зв’язку з чим, з урахуванням вимог підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР, позивачем вірно вважається датою виникнення доходу дата отримання авансового платежу, а не дата відвантаження готової продукції замовнику (дата оформлення вантажної митної декларації) – 30 березня 2009 року та 26 червня 2009 року відповідно.

Крім того, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про заниження ДП завод "Електроважмаш"суми дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами за 2008 рік та перший квартал 2009 року, оскільки, відповідач в акті перевірки посилався лише на акт перевірки Контрольно-ревізійного управління в Харківській області № 123-10-319 від 22 вересня 2009 року, без посилання на первинні документи та документи бухгалтерського обліку, які підтверджували б факт порушення.

Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що неподання податкової звітності контрагентом позивача –Приватним підприємством "Харметарм"та пояснення посадових осіб зазначеного суб’єкта господарювання не спростовують факту настання юридичних наслідків господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та не можуть слугувати підставою для висновку про безпідставність віднесення відповідних сум до податкового кредиту, за наявності інших первинних документів, які підтверджують виконання даних господарських операцій.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, на момент укладення договору та здійснення господарської операції ПП "Харметарм"мало статус платника податку на додану вартість, а тому мало право на видання податкової накладної.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2008 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБК "Вертикаль", оскільки, відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

При цьому, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували зв’язок робіт, проведених ТОВ "ПБК "Вертикаль", з власною господарською діяльністю.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з жовтня 2007 року по жовтень 2008 року позивачем направлялись у відрядження працівники з наданням їм коштів на відрядження з каси підприємства.

Відповідно до підпункту 1.12 пункту 1 Інструкції (z0218-98) витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

Таким чином, наведеною нормою не передбачено фіскальний чек як єдиний необхідний документ підтвердження фактичних витрат на службові відрядження. При цьому, в якості такого документа Інструкцією (z0218-98) передбачено рахунки готелів (мотелів).

Як встановлено судами, рахунки та квитанції, що підтверджують витрати, понесені відрядженими службовими особами позивача, на проживання у готелях, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим статтею 9 Закону № 996-XIV.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року –без змін.