к/9991/80960/11-с Про стягнення суми щомісячної доплати до пенсії - 25.05.2012 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області на постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 23 червня 2010 року,

2 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є дитиною війни та відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області не проводило нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії, тому позивач просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів; визнати дії відповідача неправомірними; зобов'язати відповідача нарахувати недоплаченої суми щомісячної доплати до пенсії за 2006 -2008 роки в розмірі 4482,21 грн. та виплачувати її в подальшому.

Постановою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову соціальну гарантію відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 23 червня 2010 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області відхилено, а постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2009 року змінено. Доповнено резолютивну частину постанови обов'язком управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлена частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є дитиною війни та отримує пенсію за віком.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 зазначеного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом (2195-15) , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік. Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV (3367-15) внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (3235-15) , відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема, встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.

Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» відповідно до пункту 12 частини 1 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) , статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Частиною 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 22 травня 2008 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни визначено мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2008 році - статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2008 році у позивача виникло з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) про зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на відповідний рік.

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни визначено мінімальну пенсію за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

За таких обставин положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28 травня 2008 року №530 (530-2008-п) .

У порядку адміністративного судочинства вирішуються спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тому до зазначених правовідносин застосовується річний строк звернення до суду, визначені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач, звернувшись до суду з позовом 2 листопада 2009 року, пропустила строк звернення до суду щодо позовних вимог за період до 2 листопада 2008 року та ставила у позовній заяві питання про поновлення строку звернення до суду. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що строк звернення до суду позивачем не пропущено з урахуванням дати офіційної відмови у проведенні нарахування виплати у добровільному порядку, похилого віку, юридичної необізнаності позивача, яка розраховувала на вирішення питання про виплати в досудовому порядку. Проте встановлені судом обставини не впливають на перебіг встановленого річного строку звернення до суду, а повинні розглядатися судом з точки зору оцінки їх поважності, такими, що дають (чи не дають) підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно обмежив строк виплати підвищення до пенсії датою 31 грудня 2008 року без урахування вимоги позивача про продовження йому зазначених виплат в подальшому при нарахуванні пенсії.

Пенсія є періодичним платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена у часі.

Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.

Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

Зміни у законодавстві щодо зазначених виплат мали місце у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 14 червня 2011 року № 3491-VI (3491-17) (набрав чинності 19 червня 2011 року), частиною 7 якого передбачено, що положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Проте станом на дату ухвалення судового рішення судом першої інстанції зазначені зміни внесені не були, а тому підстав обмежувати виплати конкретною датою не було.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначених помилок не виправив.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 23 червня 2010 року скасувати.

Постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2009 року змінити.

Скасувати зазначену постанову у частині задоволення позову ОСОБА_1 за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 1 листопада 2008 року та направити справу у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Абзац другий резолютивної частини постанови викласти у новій редакції: «Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 2 листопада 2008 року з урахуванням виплачених сум».