Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Гордійчук М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду міста Севастополя від 02 липня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року у справі за позовом прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного комунального підприємства "Севміськводоканал" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Прокурор Гагарінського району міста Севастополя звернувся до суду в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до державного комунального підприємства "Севміськводоканал" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 461 158,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державним комунальним підприємством "Севміськводоканал" в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) при середній обліковій чисельності штатних працівників 1555 осіб не виконано у повному обсязі норматив по створенню 62 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 02 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2007 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу державного комунального підприємства "Севміськводоканал" складала 1555 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, - 33 інваліда, чисельність інвалідів –штатних працівників, які за розрахунком позивача повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до положень статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" –62 особи. На підставі викладеного, Севастопольським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про невиконання відповідачем нормативу щодо створення 29 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Додатково, судами попередніх інстанцій вказано на те, що відповідачем вжито вичерпних заходів щодо працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, у зв’язку з чим судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу місць з працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично. Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З урахуванням викладеного, факт відсутності працевлаштування інваліда не є достатнім для висновку про невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та притягнення до господарсько-правової відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій.

Так, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, державним комунальним підприємством "Севміськводоканал" протягом 2007 року державній службі зайнятості систематично надавалася інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів про наявність вакансій (форма 3-ПН) до Севастопольського міського центру зайнятості. Разом з тим, інваліди на підприємство для працевлаштування ані державним органом зайнятості, ані територіальним управлінням Фонду соціального захисту інвалідів не направлялися, самостійно вказані особи з метою працевлаштування до відповідача не зверталися, фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів не зафіксовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Севастополя від 02 липня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.