Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є.

Харченка В.В.

Чалого С. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дена Метал України" до територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування акту, припису та постанов, -

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Дена Метал України" до територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування акту, припису та постанов задоволено частково. Визнано частково незаконним та скасовано п.4 припису до акту комплексної перевірки використання паливно-енергетичних ресурсів від 20 січня 2008 року. Визнано незаконною та скасовано постанову №18/10-14-4 від 28 березня 2008 року про сплату підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, в позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судами, відповідачем по справі була проведена перевірка дотримання позивачем вимог законодавства з енергозбереження. При проведенні перевірки виявлено факт часткової відсутності теплоізоляції трубопроводів та запірної арматури в приміщенні котельні, про що складено акт від 28 січня 2008 року та вчинено припис від 30 січня 2008 року про усунення виявлених порушень. В подальшому дата складення акту була виправлена на 30 січня 2008 року, однак таке виправлення в акті посвідчено не було.

На підставі акта перевірки прийнято оспорювану постанову за №18/10-14-1 від 01.02.2008, якою до позивача застосована підвищена плата за нераціональне використання природного газу. Причиною застосування вищевказаної санкції було порушення позивачем по справі ЗУ "Про енергозбереження" (74/94-ВР) та постанови КМУ за №699 від 02.09.1993 (699-93-п) року. В подальшому після розгляду зауважень позивача відповідачем прийнята постанова за №18/10-14-1А, яка датована 01.02.2008 року. Рішенням Державної інспекції з енергозбереження від 20.03.2008 року вищевказані постанови були скасовані, а відповідача було зобов’язано прийняти нову постанову відповідно до розрахунку перевитрат з урахуванням вимог чинного законодавства. На виконання вимог даного рішення відповідачем була прийнята постанова за №18/10-14-4 від 28.03.2008 року. Відповідно до даної постанови підвищена плата застосована за неефективне використання природного газу. Однак згідно п.9 розділу II акту від 30 січня 2008 року фактів марнотратного споживання, прямих втрат, неекономного та неефективного використання палива не виявлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що в дорученні на перевірку за №18-10/26-22 від 15.01.2008 року, яке по своїй суті є посвідченням (направленням) на перевірку, датою закінчення контрольного заходу вказано 04.02.2008 року. Тому, акт повинен був бути складений 04.02.2008 року, а оскаржуваний припис –з 04.02.2008 по 09.02.2008 року.

При цьому, суди послалися на ч.6 ст.7 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", відповідно до якого два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою в останній день перевірки. Згідно ч.7 даної статті припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу складається протягом п’яти робочих днів з дня завершення заходу.

Відмовляючи в частині визнання незаконним та скасування акту від 30 січня 2008 року, судами зазначено, що даний акт не породжує жодних правових наслідків та не є нормативно-правовим актом індивідуальної дії, тому не є рішенням в розумінні п.1 ч.1 ст. 17 КАС України.

Крім цього, судами зазначено, що складений за виявлені порушення адміністративний протокол відносно ОСОБА_5 до суду відповідачем не направлявся, провадження в адміністративній справі по протоколу, складеному відносно ОСОБА_6 за порушення ст. 101-1 КУпАП судом закрито.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на їх правомірність та обґрунтованість.

Відповідно до ст. 27 ЗУ "Про енергозбереження"порушення законодавства про енергозбереження тягне за собою встановлену цим Законом (74/94-ВР) , а також чинним законодавством України дисциплінарну, адміністративну або цивільну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про енергозбереження несуть особи винні у використанні паливно-енергетичних ресурсів з систематичним перевищенням стандартизованих енергетичних рівнів та порушенні інших вимог щодо раціонального використання та ощадливого витрачання паливно-енергетичних ресурсів (п. "є"ст. 27 ЗУ "Про енергозбереження").

Тобто, для застосування заходів впливу, в тому числі економічних санкцій, за нераціональне (неефективне) використання паливно-енергетичних ресурсів має бути встановлена вина особи.

Відповідно до ЗУ "Про енергозбереження" (74/94-ВР) марнотратне витрачення паливно-енергетичних ресурсів –це систематичне, без виробничої потреби, не зумовлене вимогами техніки безпеки недовантаження або використання на холостому ходу електродвигунів, електропечей та іншого електротеплоустаткування, систематична втрата стисненого повітря, води і тепла, спричинена несправністю арматури, трубопроводів, теплоізоляції трубопроводів, печей і тепловикористовуючого устаткування, недотримання вимог нормативної та проектної документації щодо теплоізоляції споруд та інженерних об’єктів, яке призводить до зниження теплового опору огороджувальних конструкцій, вікон, дверей в опалювальний сезон.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підстав для застосування до ТОВ "Дена Метал Україна"підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у відповідача не було, оскільки теплоізоляція на трубопроводах була частково відсутня з поважних причин.

Крім цього, державним інспектором при проведенні комплексної перевірки використання паливно-енергетичних ресурсів фактів марнотратного споживання палива, зокрема газу, не було виявлено, про що зазначено у акті № 18/10-13-152 від 30.01.2008 року.

Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу закону.

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірних та обґрунтованих висновків, а тому підстав для зміни або скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.