Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова та Державної податкової адміністрації у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2008

у справі № 2-а-689/08

за позовом Суб`єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,

Державної податкової адміністрації у Харківській області

про скасування або визнання нечинним рішення про застосування штрафних санкцій, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2008 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2008 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено. Скасовано рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 19.09.2007 № 0009552301 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17335,00 грн.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та ДПА у Харківській області подали касаційні скарги, якими просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилаються на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: ст. 129 Конституції України, ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування ат послуг"від 01.06.2000 № 1776-ІІІ та порушення норм процесуального права: ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для застосування до позивача штрафних санкцій спірним рішенням слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України "Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з позицією суду апеляційної інстанції про безпідставність застосування до позивача фінансових санкцій відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оскільки у позивача не було обов’язку проводити операції зі здавання в оренду приміщень через реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням відповідного розрахункового документа.

Суд апеляційної інстанції, достовірно встановивши факт перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період з 28.07.2007 по 13.08.2007, правильно застосував до даних правовідносин положення п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"( у редакції, чинній на час виникненні спірних відносин), за якими реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

До того ж, суд касаційної інстанції вважає, що операції з надання в оренду (найм) приміщень не є розрахунковими операціями, на які поширюються вимоги ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оскільки не є операціями у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Відповідно до статей 759 та 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Водночас відповідно до статті 901 названого вище Кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживна річ (стаття 760 Кодексу), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 Кодексу).

З огляду на викладене, договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг, а діяльність зі здавання в оренду приміщень не може ототожнюватись з діяльністю у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, суб’єктами якої завжди є продавець (виконавець) та покупець (замовник) та яка передбачає перехід права власності.

Враховуючи наведене, касаційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова та Державної податкової адміністрації у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2008 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .