Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Ткаченка К.В.

відповідача Клімової Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства "Гарантагро"

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011

у справі № 2а/0570/4766/2011

за позовом Приватного підприємства "Гарантагро"

до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення –рішення, -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011, у задоволенні позову відмовлено.

ПП "Гарантагро"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції. Посилається на невідповідність висновків, викладених у судових рішеннях, обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов’язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 16.11.2010 № 7507/23-30/34125281, про порушення позивачем вимог п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту у травні 2010 року нарахований податок на додану вартість в сумі 106933,30 грн. на підставі податкової накладної від 14.05.2010 № 140515, виданої ТОВ "Шильда"за наслідками здійснення господарських операцій з продажу товару (засобів захисту рослин) за договором купівлі-продажу від 14.05.2010.

Вказаний товар передано від продавця до покупця згідно із накладною № 140515 від 14.05.2010.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не має права на спірний податковий кредит, оскільки він сформований за наслідками нікчемного правочину.

Висновок про нікчемність правочину обґрунтований довідкою податкового органу про неможливість проведення перевірки ТОВ "Шильда"з питань підтвердження отриманих відомостей за травень 2010, письмовими поясненнями податкового органу про ненадання контрагентом позивача податкової звітності до податкового органу за спірний період. Крім того, відсутність права на податковий кредит обґрунтована наявністю у позивача перед продавцем товару кредиторської заборгованості за вказаним вище договором. Крім того, суд поставив під сумнів реальність здійснення господарських операцій з підстав відсутності транспортних накладних на перевезення товару.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з’ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов’язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними. З метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару.

Судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено питання щодо умов поставки товару, зокрема щодо передачі товару від продавця до покупця, не з’ясовано, чи повинен був товар транспортуватися та на кого зі сторін договору покладено обов’язок з доставки товару.

Певні порушення вимог закону постачальником товару при створенні підприємства чи порушення вимог податкового законодавства самі по собі не впливають на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників товару або через відсутність висновків зустрічних перевірок щодо сплати податку такими постачальниками до бюджету зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту.

Неналежне виконання стороною договору власних зобов’язань (зокрема не оплата товару у встановлений договором строк) є порушенням умов договору та тягне за собою цивільно-правову відповідальність та наслідки, визначені Законом (168/97-ВР) та умовами договору, а тому само по собі не може бути підставою для висновку про наявність у покупця наміру вчинити правочин –договір з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

До того ж, як вбачається з апеляційної скарги, позивач посилався на те, що ПП "Гарантагро" згідно із договором про відступлення права вимоги б\н від 14.08.2010, укладеного між ПП "ВКФ "Укрпромснаб"та ТОВ "Шильда", сплатив ПП "ВКФ "Укрпромснаб"заборгованість за отримані від ТОВ "Шильда"засоби захисту рослин, проте така обставина судом апеляційної інстанції залишилась не перевіреною.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Гарантагро"задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.05.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених ст.ст. 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.