К-19513/08-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 01.02.2012 Прийняття

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2008 постанову суду першої інстанції скасовано. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Бердичівської ОДПІ Житомирської області № 146-3/23-01/08322588 та 147-3/23-01/08322588 від 21.08.2003. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Бердичівської КЕЧ району судові витрати в сумі 203,00 грн.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Бердичівська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Бердичівська квартирно-експлуатаційна частина району являється установою Збройних Сил України.

Податкові повідомлення-рішення від 21.08.2003 № 146-3/23-01/08322588 про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи у загальній сумі 15842 грн., в тому числі 12664,00 грн. основного платежу та 3178,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 21.08.2003 № 147-3/23-01/08322588 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 50437 грн., в тому числі 39451,00 грн. основного платежу та 10986,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 12.03.2003 № 182/23-01. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету України, та його справляння"від 29.01.1999 № 115 (115-99-п) , яке полягало у несплаті за період з 01.01.2000 по 01.01.2003 збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету України.;

п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"за період з 1 кварталу 2000 року по грудень 2002 року, яке полягало у тому, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту у 1 кварталі 2000 року податок на додану вартість за відсутності підтверджуючих документів. Податкові накладні виписані в попередніх роках і знайшли своє відображення у книзі придбання товарів у таких попередніх періодах;

п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивачем до складу податкового зобов’язання не включено податок на додану вартість з вартості відвантажених матеріалів для Будинкоуправління № 1 Бердичівської КЕЧ та Житомирської КЕЧ за першою подією –датою відвантаження;

п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість у 4 кварталі 2001 року, червні 2002 року, жовтні-грудні 2002 року з вартості наданих БУ № 1 Бердичівської КЕЧ послуг з опалення гарнізонного будинку офіцерів, приміщення якого не перебуває на балансі Бердичівської КЕЧ, та вартість послуг по яких не належить до складу валових витрат та не використовується в оподатковуваних операціях; також порушення полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту у лютому-березні 2002 року податок на додану вартість з вартості наданих послуг по проектним роботам Житомирпроект, вартість яких не відноситься до складу валових витрат не використовується в оподатковуваних операціях; також порушення полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту з вартості наданих СП "Теплогазенерго"з монтажу котельної військової частини, яка не перебуває на балансі Бердичівської КЕЧ, а також з опалення гарнізонного будинку офіцерів, приміщення якого не перебуває на балансі Бердичівської КЕЧ, а тому не належать до складу валових витрат та не використовуються в оподатковуваних операціях;

п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у віднесенні до складу податкового кредиту податок на додану вартість з вартості м’яких меблів, придбаних у ПП ОСОБА_2, які були передані на утримання військової частини, тобто використані в неоподатковуваних операціях і не належать до складу валових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги щодо податкового повідомлення-рішення від 21.08.2003 № 146-3/23-01/08322588 про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є установою Збройних Сил України, яка фінансується за рахунок Державного бюджету, тому на підставі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України"він є звільненим від сплати такого збору. При цьому суд застосував положення п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"та вказав на необхідність прийняття рішення на користь платника податків.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такою позицією суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції порушив правила застосування норм матеріального права. Перевагу надав Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , який у спірних відносинах є загальним.

Згідно зі статтею 28 Кодексу "Про надра" користування надрами є платним. Плата справляється у вигляді:

1) платежів за користування надрами;

2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3) збору за видачу спеціальних дозволів;

4) акцизного збору.

При цьому п. 12 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування"збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету віднесено до загальнодержавного збору (обов'язкового платежу).

Згідно із ч. 6 ст. 30 Кодексу "Про надра" нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 № 115 (115-99-п) (чинною на час виникнення спірних відносин) затверджено Порядок встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння.

Відповідно до пункту 1 цього Порядку (115-99-п) ним встановлюються єдині правила обчислення і справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Колізію між наведеними приписами законів слід вирішувати з урахуванням такого.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку, Кодекс "Про надра" (132/94-ВР) регулював вузьке коло суспільних відносин (відносини, що виникають у сфері користування надрами), а відтак, його норми є спеціальними.

Враховуючи наведене, позивач зобов’язаний був нараховувати та сплачувати у спірному періоді збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, за єдиними правилами обчислення і справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, що були визначені Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 № 115 (115-99-п) .

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставне задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

В частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з судом апеляційної інстанції з тих підстав, що останній правильно застосував норми матеріального права при вирішенні справи у цій частині.

Зокрема, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що на позивача як на платника податку, про якого йдеться в абз. 1 п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час виникненні спірних відносин), поширювались вимоги цього пункту Закону (168/97-ВР) і останній застосовував касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з продажу товарів (послуг) - спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення права на виникнення податкових зобов'язань платника податку з продажу товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податку або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата надання інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками), а тому позивач не повинен був формувати податковий кредит на дату отримання податкової накладної.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши інші обставини щодо формування позивачем податкового кредиту, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 7.4.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Оскільки обставини у справі встановлені правильно, але суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та, відповідно, ухвалення частково незаконної постанови, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити останню, визнавши недійсним податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та відмовивши у задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання зі збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2008 змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

"Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Житомирської області від 26.03.2007 скасувати та прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції від 21.08.2003 № 147-3/23-01/08322588 про визначення Бердичівській квартирно-експлуатаційній частині району податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 50437,00 грн., у тому числі 39451,00 грн. основного платежу та 10986,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини району 42,50 грн. (сорок дві гривні п’ятдесят копійок) судових витрат зі сплати державного мита".

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .