Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Гордійчук М.П.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 25 222,82 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державним підприємством "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) при середній обліковій чисельності штатних працівників 199 осіб не виконано у повному обсязі норматив по створенню 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2007 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року апеляційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук задоволено, постанову Господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2007 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У поданій касаційній скарзі Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з державного підприємства "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виходив з того, що відповідачем не доведено створення відповідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі, визначеному статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що в силу положень статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є підставою для притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що виконання підприємствами, установами та організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів пов’язується у першу чергу з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи стосовно конкретної особи, оскільки за відсутністю інформації щодо конкретної особи-інваліда підприємство позбавлено можливості створити належне місце для його працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314 (314-95-п) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.

У свою чергу, відповідно до пункту 10 названого Положення (314-95-п) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З урахуванням викладеного, факт відсутності працевлаштування інваліда не є достатнім для висновку про невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та притягнення до господарсько-правової відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій.

Так, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, державним підприємством "Дослідне господарство "Ізвєстія" Інституту олійних культур Української академії аграрних наук протягом 2006 року до Веселівського районного центру зайнятості щомісячно надавалася звітність за формою №3-ПН про наявність вільних місць для інвалідів. У 2006 році центром зайнятості сформовано банк даних робочих місць, призначений для працевлаштування інвалідів, відповідно до інформації, наданої відповідачем до центру зайнятості кількість робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів у 2006 році (броня) складає 5, фактично працює інвалідів станом на 01.04.2006 –3, кількість робочих місць, на яких є можливість працевлаштування інвалідів згідно з броню –5.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції впродовж 2006 року до відповідача з метою працевлаштування інваліди не звертались.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Правова оцінка встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не допущено.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.